Патріархи і пророки

Розділ 57. Захоплення ковчега филистимлянами

За основу цього розділу взято першу Книгу Самуїлову, розділи 3—7

Ще одне застереження мало бути дане дому Ілія. Бог не міг спілкуватися з первосвящеником і його синами; їхні гріхи, подібно до густої хмари, закрили від них присутність Святого Духа. Але серед пануючого безчестя отрок Самуїл залишався вірним Небу, і йому, як пророку Всевишнього, було доручено проголосити осудження домові Ілія. ПП 565.1

“Господнє слово рідко можна було почути за тих часів, видіння також не були часті. Одного дня, коли Ілій лежав на своєму звичному місці, а його зір став слабшати й він уже не міг бачити виразно, а Божий світильник ще не погас; Самуїл також лежав у Господньому храмі, там, де стояв Божий ковчег, — покликав Господь Самуїла”. Гадаючи, що його кличе Ілій, хлопчик поспішив до ложа священика, говорячи: “Ось я, ти кликав мене?” Той відповів: “Я не кликав. Вертайся й лягай спати”. Тричі Самуїл чув голос, що кликав його, і тричі відповідав подібним чином. Тоді Ілій зрозумів, що таємничий голос був голосом Божим. Господь пройшов мимо свого вибраного слуги, мужа, вкритого почесною сивиною, щоб говорити з дитиною. Цей факт вже сам по собі був гірким, хоч і заслуженим докором Ілію та його сімейству. ПП 565.2

У серці Ілія не проявилося ні ревнощів, ні заздрості. Він порадив Самуїлові відповісти, якщо той ще раз почує голос: “Говори, Господи, бо раб Твій слухає Тебе!” Голос, дійсно, покликав ще раз, і хлопчик сказав: “Говори, Господи, бо раб твій слухає”. Він був настільки пройнятий благоговійним страхом при думці, що великий Бог говоритиме до нього, що не міг пригадати докладно тих слів, які Ілій звелів йому сказати. ПП 566.1

І сказав Господь до Самуїла: “Ось Я зроблю таке в Ізраїлі, що в кожного, хто про це почує, задзвенить в обох вухах його. Того дня Я здійсню над Ілієм усе, що Я сказав про його родину, — від початку й до кінця. Ти скажеш йому, що Я покараю його дім навіки за те злодіяння, про яке він знав, що сини його зневажають Бога, але не спиняв їх. Тому — клянусь Я домові Ілія, що не загладиться гріх Ілієвого дому ані жертвами, ані приношеннями хлібними повіки”. ПП 566.2

До цього часу “Самуїл ще не знав голосу Господнього, і ще не відкривалося йому Господнє слово”; це означає, що Божа присутність ще не відкривалась йому явно, як це траплялося з пророками. Господній намір полягав у тому, щоб відкрити Себе несподіваним чином і щоб Ілій міг довідатися про це, відповідаючи на запитання здивованого юнака. ПП 566.3

Самуїл був наляканий і вельми вражений страшною вісткою, даною йому. Вранці він, як завжди, приступив до виконання своїх обов'язків, але важкий тягар гнітив його юну душу. Господь не наказував йому передавати це страхітливе звинувачення, тому він мовчав, уникаючи, наскільки це було можливо, присутності Ілія. Він тремтів від однієї лише думки про те, що внаслідок розпитування Ілія він буде змушений сповістити про божественні суди над тим, кого він любив і шанував. Ілій був упевнений, що ця вістка пророчила велике лихо для нього та його дому. Він покликав Самуїла й звелів йому чесно розповісти про все, що відкрив йому Господь. Юнак послухався, і похилого віку муж з покорою та смиренням вислухав страшний вирок. “Він — Господь, нехай робить те, що Йому до вподоби”. ПП 566.4

Однак Ілій не виявив щирого каяття. Він визнав вину, але злегковажив можливістю знищити гріх. З року в рік Господь відкладав Свої страшні суди. Багато чого можна було б зробити за ці роки, спокутуючи помилки минулого, але старий священик не робив нічого, аби виправити зло, яке опоганювало Господню Святиню і призвело тисячі ізраїльтян до загибелі. Зловживаючи Божим терпінням, Хофні та Пінхас зробили свої серця ще запеклішими; вони стали ще зухвалішими у своєму беззаконні. Ілій сповістив усьому народові Божі слова перестороги й докору, звернені до його дому. Цим він сподівався якоюсь мірою протистати лихим наслідкам, до яких призвела його недбалість у минулому. Та народ, як і священики, знехтував цими застереженнями. Навколишні народи, котрі знали про беззаконня, що їх чинив Ізраїль, також осміліли у своїх злочинах та ідолопоклонстві. Язичники не відчували вини за свої гріхи, що могло б відбутись, якби ізраїльтяни зберігали себе в чистоті. Та день відплати наближався. Божим авторитетом знехтували, Його служіння було занедбано й принижено, тому Бог змушений був втрутитися, щоб відстояти честь Свого Імені. ПП 566.5

“І виступив Ізраїль на війну проти филистимлян, та й отаборились при Евен-Езері, а филистимляни отаборились під Афеком”. Ізраїльтяни вдалися до воєнних дій без Божої поради, без згоди Первосвященика або пророка. “І вишикувались филистимляни навпроти Ізраїлю; бій був запеклий, і Ізраїль був розбитий филистимлянами. І полягло на полі битви з ізраїльського війська близько чотирьох тисяч чоловік”. Коли розбиті та розчаровані люди повернулися до свого табору, Ізраїлеві старшини сказали: “Чому побив нас сьогодні Господь перед филистимлянами?” Чаша беззаконня народу переповнилась, однак ізраїльтяни не усвідомлювали того, що саме їхні гріхи були причиною страшного лиха. І сказали вони: “Візьмімо із Шіло ковчег Господнього Заповіту, щоб ішов посеред нас, і спас нас із рук наших ворогів”. ПП 567.1

І знову ж таки, Господь не давав ні наказу, ні дозволу брати Ковчег на війну, але ізраїльтяни були впевнені, що цим буде забезпечено перемогу; і коли сини Ілія принесли Ковчег у табір, вони зустріли його голосними вигуками радості. ПП 567.2

Филистимляни сприймали Ковчег в якості ізраїльського бога. Вони приписували його силі усі великі діла, які Єгова вчинив для Свого народу. Почувши радісні вигуки, що супроводжували його появу, филистимляни сказали: “Що це за крик великий у єврейському таборі?” І коли довідалися, що то Господній ковчег прибув до табору, злякалися, бо говорили: “Бог прибув у табір!” І сказали вони: “Біда, хто нас урятує від руки цього могутнього Бога, що побив Єгипет усякими карами в пустині. Кріпіться й покажіть себе мужами, филистимляни, якщо не хочете стати єврейськими рабами, як вони були вашими. Будьте мужні, і воюйте!” ПП 567.3

Внаслідок шаленого наступу филистимляни завдали нищівної поразки Ізраїлю, який поніс великі втрати. Тридцять тисяч воїнів полягло на полі бою, Божий Ковчег був захоплений, і два сини Ілія також загинули, захищаючи його. Так історія закарбувала ще одне свідчення для усіх майбутніх поколінь, що беззаконня Божого народу не залишиться без покарання. Чим глибше люди знають Божу волю, тим важчий гріх тих, які зневажають її. ПП 568.1

Ізраїль спіткало найстрашніше лихо, яке тільки могло трапитися. Божий Ковчег був захоплений ворогом; символ постійної присутності й сили Єгови був забраний від ізраїльтян. Зі священним Ковчегом пов'язувалися найпрекрасніші об'явлення істини й Божої могутності. У минулому там, де він тільки з'являвся, чудодійним чином були отримані перемоги. Ковчег осіняли крила золотих херувимів; невимовна слава Шекіни — видимого символу Всевишнього Бога — спочивала над ним у Святому Святих. Але тепер він не приніс перемоги. Цього разу Ковчег не став охороною, і весь Ізраїль перебував у жалобі. ПП 568.2

Люди не усвідомлювали, що їхня віра стала формальною і втратила силу переборювати Бога (Бут.32:29). Божий Закон, що зберігався у Ковчезі, також був символом Його присутності, але ізраїльтяни з презирством поставилися до Заповідей, знехтували Божими вимогами, засмутили Господнього Духа, Котрий і залишив їх. Доки народ був слухняний святим Постановам, Господь перебував з ним, посилаючи їм Свою безмежну силу, але коли ізраїльтяни, покладаючись на Ковчег, не пов'язували його з Богом і не виявляли шани до об'явлення Божої волі через дотримання Його Закону, користь від Ковчега виявилась для них не більшою, ніж від звичайної скрині. Вони ставилися до Ковчега так, як ідолопоклонницькі народи до своїх богів: ніби в самому Ковчезі містилася сила й спасіння. Люди порушили Закон, який зберігався в ньому, оскільки преклоніння перед самим Ковчегом призвело до формалізму, лицемірства та ідолопоклонства. Гріх розділив їх із Богом, а тому Він не міг дати їм перемогу доти, доки вони не розкаються і не залишать беззаконня. ПП 568.3

Недостатньо було, щоб Ковчег і Святиня перебували посеред Ізраїлю. Недостатньо було, щоб священики приносили жертви, а народ іменував себе Божим народом. Господь не чує прохання тих, які плекають беззаконня у своїх серцях. Написано: “Хто відхиляє вухо своє, щоб не слухати Закона, то й молитва того огидна” (Прип.28:9). ПП 569.1

Коли армія вирушила на війну, Ілій, старий і незрячий, залишився в Шіло. З тривогою і лихими передчуттями очікував він результатів битви, бо “серце його тремтіло за Божий ковчег”. Цілими днями він сидів біля воріт Скинії, неподалік від дороги, з нетерпінням чекаючи вісника з поля бою. ПП 569.2

Нарешті один воїн з Веніаминового племені з'явився на стрімкій стежині, що провадила до міста. “Одежа його була подерта, і порох лежав на голові його”. Не звертаючи уваги на старого чоловіка при дорозі, він поспішив до міста, щоб сповістити нетерплячому натовпові страшну новину про поразку та втрати. ПП 569.3

Крик голосіння й плач дійшов до мужа, що пильнував при Скинії. До нього привели чоловіка, який прибув із вісткою. І промовив він до Ілія: “Побіг Ізраїль перед филистимлянами, і сталась велика поразка в народі. І обидва сини твої, Хофні та Пінхас, також полягли”. Хоч вістка була жахливою, та Ілій знайшов у собі силу вислухати її, оскільки щось подібне він вже чекав. ПП 569.4

Та коли вісник сказав: “І ковчег Божий узятий!” — на обличчі Ілія з'явився вираз невимовної муки. Думка про те, що його гріх зганьбив Бога і став причиною того, що Він залишив Ізраїля, була настільки нестерпною, що він, втративши силу, впав, “зламав в'язи і помер…” ПП 569.5

Дружина Пінхаса, незважаючи на нечестиву поведінку свого чоловіка, була жінкою, котра мала страх Господній. Смерть свекра, чоловіка, а понад усе — жахлива вістка про захоплення Божого Ковчега призвели і її до смерті. Вона зрозуміла, що остання надія Ізраїлю втрачена, а тому дитині, яку народила у важкий час горя, дала ім'я Іхавод, що значить “втрачена слава”. Помираючи, вона з гіркотою повторяла слова: “Відійшла слава від Ізраїлю, бо взятий Божий Ковчег”. ПП 570.1

Та Господь не відкинув остаточно Свого народу і не мав наміру довго терпіти торжество язичників. Він лише використав филистимлян як знаряддя для покарання грішників, а за допомогою Ковчега уразив филистимлян. ПП 570.2

У минулому Божественна присутність супроводжувала Ковчег, щоб бути силою та славою Його слухняного народу. Ця невидима присутність і нині була з Ковчегом, щоб завдати жаху і призвести до загибелі інших порушників святого Божого Закону. Господь не раз використовував Своїх найзапекліших ворогів, щоб покарати Свій народ за їхню невірність. Нечестиві можуть навіть якийсь час торжествувати, дивлячись, як внаслідок покарання страждає Ізраїль, але прийде час, коли і їм доведеться зустрітися з вироком святого Бога, Який ненавидить гріх. Усюди, де лише процвітає беззаконня, швидко й неминуче вдарять Божі суди. ПП 570.3

Торжествуючи, филистимляни принесли ковчег до Ашдоду, — одного зі своїх п'яти головних міст, — і помістили його в храмі свого бога Дагона. Вони уявляли собі, що сила, яка досі супроводжувала Ковчег, тепер належатиме їм і, об'єднавшись із силою Дагона, вона зробить їх непереможними. Але, увійшовши наступного дня в храм, вони побачили картину, яка викликала в них невимовний страх. Їхній бог Дагон лежав долілиць на землі перед Господнім Ковчегом. Священики шанобливо підняли ідола й поставили його на місце. Але наступного ранку вони знайшли його дивним чином знівеченого; ідол знову валявся на землі перед Ковчегом. Верхня частина цього ідола була подобою людини, а нижня — подобою риби. Тепер частину, що нагадувала людину, було відтято, і залишилось лише тіло риби. Священиків і народ охопив жах; вони розцінювали це таємниче явище як недобру ознаку від Бога євреїв, що пророчила загибель і їм, і їхнім ідолам. Вони винесли Ковчег з храму і поставили його в окремому приміщенні. ПП 570.4

Мешканці Ашдоду були вражені прикрою та смертельною хворобою. Пам'ятаючи кари, послані Ізраїлевим Богом на Єгипет, народ пов'язував свої страждання з присутністю Ковчега. Було вирішено відіслати його до Гата. Однак пораза дала знати про себе одразу ж після перенесення сюди Ковчега, а тому люди того міста вислали його до Екрона. ПП 571.1

Екроняни прийняли ковчег з жахом і викриками: “Перенесли до нас Ковчега Ізраїлевого Бога, щоб вигубив нас та народ наш”. Вони просили своїх богів захистити їх, як це робили і мешканці Гата й Ашдода, але губитель почав звершувати свою справу і “зойк міста піднявся до неба”. Боячись і далі зберігати Ковчег у населених місцях, народ виніс його у відкрите поле. Та це призвело до нового лиха — нашестя мишей, які заполонили усю країну, знищуючи урожай на долях і запаси у сховищах. Тепер язичникам загрожувало повне знищення або від хвороб, або від голоду. ПП 571.2

Сім місяців Ковчег залишався у филистимському краї, і за увесь цей час ізраїльтяни не зробили жодної спроби повернути його. Але филистимляни самі бажали тепер так палко звільнитися від нього, як колись прагнули заволодіти ним. Замість того, щоб стати для язичників джерелом сили, Ковчег виявився важким тягарем і страшним прокляттям. Однак вони не знали, до яких заходів вдатися, бо, куди б його не відсилали, там починали звершуватися Божі суди. Народ звернувся до князів, жреців і ворожбитів, з нетерпінням запитуючи: “Що робити з Господнім Ковчегом? Скажіть нам, як відіслати його в належне місце?” Їм порадили повернути Ковчег назад до Ізраїлю з багатими жертвами. “Тоді, — сказали жреці, — будете вилікувані, і дізнаєтесь, чому не відступає Його рука від вас”. ПП 571.3

З метою відвернення небезпеки або звільнення від порази, язичники вдавалися до стародавнього звичаю: із золота, срібла чи іншого матеріалу виготовляли подобу того, що спричиняло смерть, або зображення тієї частини тіла, яка була особливо вражена хворобою. Після цього такий витвір встановлювали на стовпі або в якомусь іншому видному місці, і народ вірив, що це — надійний захист від зла, уособлюваного ним. Подібні звичаї й досі ще поширені серед деяких язичницьких народів. Коли людина, котра страждає від якоїсь хвороби, йде до храму свого ідола, щоб отримати зцілення, вона несе із собою витвір або зображення частини тіла, враженої хворобою, віддаючи це зображення в жертву своєму богові. ПП 571.4

Виходячи з цього, филистимські князі порадили людям зробити подоби пораз, що спіткали їх, — “п'ять золотих болячок та п'ять золотих мишей, за числом филистимських володарів, бо одна кара для всіх вас і для ваших князів”. ПП 572.1

Ці мудрі мужі визнали, що з Ковчегом пов'язана таємнича сила, подолати яку їм бракує мудрості. Однак вони не порадили народові залишити ідолопоклонство і служити Господеві. Вони продовжували ненавидіти Ізраїлевого Бога; хоча й під тиском нездоланних судів змушені були підкоритися Його владі. Таким чином, Божі кари можуть переконати грішників у тому, що боротьба з Ним є даремною. Хоча вони й змушені часом підкоритися Божій силі, однак їхні серця повстають проти Його влади. Таке впокорення не може спасти грішника. Щоб розкаяння людини було прийняте, вона повинна віддати Богові своє серце, підкорившись божественній благодаті. ПП 572.2

Яке ж велике Боже довготерпіння до нечестивих! Ідолопоклонники филистимляни і відступники ізраїльтяни однаковою мірою користувалися дарами Його Провидіння. Десятки тисяч непомічених милостей безшумно встеляли дорогу цих невдячних, непокірних людей. Кожне благословення говорило їм про Подателя усіх благ, але вони залишалися байдужими до Його любові. Боже терпіння надзвичайно велике до синів людських, але, коли вони вперто тримаються свого нечестя, Він забирає від них Свою захищаючу руку. Так і ці люди відмовилися слухати Божий голос у Його творінні, а також у застереженнях, порадах і докорах Його Слова, тому Він був змушений промовляти до них через свої суди. ПП 572.3

Серед филистимлян знайшлися і такі, котрі були готові перешкодити поверненню Ковчега до ізраїльського краю. Вони вважали, що визнання сили Ізраїлевого Бога принизило б їхню національну гордість. Але жреці й ворожбити переконували народ не бути впертими, як колись фараон і єгиптяни, стягаючи цим на себе ще більше лихо. Було запропоновано план, який здобув загальне схвалення і за виконання якого филистимляни негайно взялися. Ковчег і золоті речі, як жертва за провину, були поставлені на нову колісницю, усуваючи цим будь-яку можливість опоганення Ковчега. У колісницю впрягли двох корів, на яких ще ніколи не накладалося ярмо. їхніх телят залишили вдома, а коровам дали змогу йти туди, куди вони захочуть. Филистимляни міркували так: якщо ковчег повернеться до ізраїльтян дорогою, що провадить до Бет-Шемеша, найближчого міста левитів, то для филистимлян це буде доказом того, що саме Бог Ізраїлів завдав їм це велике лихо. “А якщо ні, — говорили вони, — то пізнаємо, що не Його рука побила нас, — а просто стався випадок”. ПП 573.1

Опинившись на волі, корови, не повертаючись до своїх телят, ревучи, пішли дорогою, Що провадила просто до Бет-Шемеша. Керовані не людською рукою, ці терпеливі тварини продовжували йти. Божественна присутність супроводжувала Ковчег, і він щасливо прибув на місце призначення. ПП 573.2

Були саме жнива, і мешканці Бет-Шемеша жали пшеницю в долині. “І підвели вони очі свої, побачили Ковчег — і з радістю пішли йому назустріч! А колісниця увійшла на поле бетшемешанина Ісуса і там зупинилась. Там був величезний камінь. І порубали вони колісницю на дрова, а корів принесли цілопаленням для Господа”. Филистимські князі, котрі йшли слідом за Ковчегом “аж до границі Бет-Шемеша”, бачили, як був прийнятий Ковчег, і повернулися до Екрону. Кара припинилася, і вони переконалися, що це лихо було за присудом Ізраїлевого Бога. ПП 573.3

Мешканці Бет-Шемеша швидко розповсюдили вістку про те, що Ковчег перебуває в них, і з усіх навколишніх поселень посходилися ізраїльтяни, щоб вітати його повернення. Ковчег поставили на камінь, який перед цим служив за жертівника, і люди принесли додаткові жертви для Господа. Якби ті, які це робили, розкаялися у своїх гріхах, вони отримали б Божі благословення. ПП 573.4

Та ізраїльтяни не здійснили правдивого послуху Його Законові, і, радіючи поверненню Ковчега, як провісника добра, вони по-справжньому не усвідомлювали його святості. Замість того, щоб приготувати для Ковчега відповідне місце, вони залишили його в полі. Розглядаючи цю священну скриню та розмірковуючи над її чудесним поверненням, вони почали висловлювати різні припущення щодо того, в чому могла б приховуватися його особлива сила. Врешті-решт, переможені цікавістю, ізраїльтяни зняли з нього покриття і наважились відкрити його. ПП 574.1

Увесь Ізраїль був навчений благоговійному й шанобливому ставленню до Ковчега. Коли потрібно було переносити його з місця на місце, левитам дозволялося не більше, як тільки глянути на нього. Лише один раз на рік Первосвященикові було дозволено дивитися на Божий Ковчег. Навіть язичники филистимляни, хоч і були язичниками, не наважилися зняти з нього віко. Невидимі Божі ангели постійно супроводжували Ковчег під час подорожувань народу. Зухвала сміливість мешканців Бет-Шемеша була одразу ж покарана. Багатьох із них спіткала раптова смерть. ПП 574.2

Незважаючи на цю кару, ті, котрі залишилися живими, не розкаялися у своїх гріхах, а лише почали ставитися до Ковчега із забобонним страхом. Палко бажаючи позбутися його і водночас не наважуючись доторкнутися до нього, бет-шемитяни послали вістку до мешканців Кір'ят-Єаріма, пропонуючи їм забрати Ковчег до себе. З великою радістю люди цього міста прийняли священний Ковчег. Вони знали, що він був запорукою божественної ласки для всіх слухняних і вірних. Урочисто й радісно вони принесли його до свого міста і поставили в домі левита Амінадава. Цей муж доручив своєму синові Елеазару доглядати за ним, і Ковчег залишався там багато років. ПП 574.3

З того часу як Господь вперше об'явив Себе синові Анни, про покликання Самуїла на пророче служіння стало відомо усьому народові. Самуїл, достовірно передавши вістку божественного застереження домові Ілія, хоч цей обов'язок виявився важким і болісним, довів цим свою вірність як вісник Єгови, і “Господь був із ним, і не дав жодному його слову впасти на землю. І увесь Ізраїль, від Дана аж до Бет-Шеви, визнав, що Самуїл був поставлений пророком Господнім”. ПП 574.4

Ізраїль як нація усе ще перебував у невірстві та ідолопоклонстві і, покараний за це, був поневолений филистимлянами. Упродовж цього часу Самуїл відвідував міста й села краю, намагаючись навернути серця людей до Бога їхніх батьків; і його зусилля не були даремними. Після 20 років тяжкого гніту ворогів ізраїльтяни “з великим плачем звернулись до Господа”. Самуїл обіцяв їм Божі благословення за умови: “Якщо ви, справді, усім вашим серцем навернетеся до Господа, усунете з-поміж себе чужих богів та Астарт, і приготуєте свої серця для Господа й будете служити лише Йому Одному”. З цього бачимо, що за днів Самуїла проповідувалося практичне благочестя, — релігія серця, — як і за днів Христа, коли Спаситель перебував на землі. Для стародавнього Ізраїлю зовнішні форми релігії, позбавлені благодаті Христа, не мали жодної цінності. Такими ж вони залишаються і для сучасного Ізраїлю. ПП 575.1

Сьогодні, як і за часів стародавнього Ізраїлю, існує потреба у відродженні правдивої релігії серця. Покаяння — це перший крок, який повинні Зробити усі, котрі бажають навернутися до Бога. Ніхто не зробить цієї роботи за іншого. Кожний з нас, зокрема, повинен упокорити душу перед Богом і залишити своїх ідолів. Коли ми зробимо усе, що в наших силах, Господь виявить нам Своє спасіння. ПП 575.2

За ініціативою керівників племен до Міцпи зійшлося багато людей. Тут вони урочисто постались. Люди з глибоким упокоренням визнавали свої гріхи і на доказ того, що вони вирішили виконувати почуті вказівки, поставили Самуїла суддею. ПП 575.3

Филистимляни розцінили це зібрання як військову нараду і кинули проти ізраїльтян значні військові сили, щоб розігнати їх, перш ніж вони здійснять свої плани. Вістка про наближення ворогів викликала великий страх в Ізраїлі. Народ благав Самуїла: “Не переставай кликати за нас до Господа, нехай Він спасе нас від руки филистимлян”. ПП 575.4

У той час як Самуїл приносив у жертву цілопалення ягнятко, филистимляни розпочали бій. Тоді Всемогутній, Котрий серед вогню, диму й грому, зійшов на Синай, Котрий розділив Червоне море і проклав синам Ізраїлю через Йордан дорогу, знову виявив Свою силу. Знялася страшенна буря над військом, що йшло в наступ, і в результаті вся земля вкрилася мертвими тілами могутніх воїнів. ПП 576.1

Ізраїльтяни заніміли в благоговінні, тремтячи від страху й надії. Дивлячись на загибель своїх ворогів, вони розуміли, що Бог прийняв їхнє всепалення. Хоч і не готові до бою, вони взяли в руки зброю полеглих филистимлян і переслідували втікачів до Бет-Кара. Ця блискуча перемога була здобута на тому самому полі, де 20 років тому ізраїльтяни були розбиті филистимлянами; на тому ж місці, де їхні священики були вбиті, а Божий Ковчег захоплений у полон. ПП 576.2

Як для цілих держав, так і для кожної людини зокрема, шлях послуху Богові — єдино безпечний і щасливий шлях, у той час як беззаконня призводить лише до нещастя й поразки. Тепер филистимляни настільки упокорились, що змушені були повернути Ізраїлю укріплені міста-фортеці, колись захоплені ними, і протягом багатьох років не вдавалися до жодних ворожих дій. Інші народи також наслідували їхній приклад, і ізраїльтяни насолоджувалися миром до тих пір, доки Самуїл залишався їхнім правителем. ПП 576.3

Щоб ця подія ніколи не забулася, Самуїл поставив поміж Міцпою і Шеном великого каменя як пам'ятника. Він назвав це місце Евен-Езер — “камінь допомоги”, сказавши людям: “Аж доти допоміг нам Господь”. ПП 576.4