Патріархи і пророки

Розділ 55. Отрок Самуїл

За основу цього розділу взято першу Книгу Самуїлову, розділи 1; 2:1—11

Елкана, левит з Єфремових гір, був заможним і впливовим мужем, який любив і боявся Господа. Його дружина Анна була вельми набожною жінкою. Лагідна й скромна, вона вирізнялась неабиякою ревністю та глибокою вірою. ПП 551.1

Це побожне подружжя було позбавлене благословення, якого так щиро прагнула кожна єврейська родина: їхню оселю не звеселяли дитячі голоси; бажання зберегти свій рід спонукало Елкану, як це траплялося з багатьма іншими, укласти другий шлюб. Та цей крок, продиктований недостатньою вірою в Бога, не приніс щастя. В домі з'явилися сини й доньки, але радість і краса священної постанови, запровадженої Богом, затьмарилися: в сім'ї не було миру. Пеніна, нова дружина Елкани, виявилася ревнивою й обмеженою жінкою, яка поводилася пихато й зухвало. Анна, здавалось, не мала жодної надії; її життя стало нестерпно тяжким, однак вона зносила випробування лагідно, без нарікань. ПП 551.2

Елкана ретельно дотримувався усіх Божих постанов. Служіння все ще відбувалося в Шіло, однак нерегулярно, а тому від Елкани не вимагалось особливої роботи, яку він, як левит, повинен був виконувати у Святині. Проте він приходив на призначені зібрання зі своєю сім'єю, щоб поклонитися Богові та принести жертви. ПП 551.3

Злий дух, який мучив його сім'ю, давався взнаки навіть під час свят, пов'язаних зі служінням Богові. Після принесення жертви подяки вся сім'я, за встановленим звичаєм, сходилася на урочисту й разом з тим веселу гостину. У таких випадках Елкана давав другій дружині, матері його дітей, спеціальну частину для неї і для кожного сина й доньки; однак на знак поваги до Анни він давав їй подвійну частку, підкреслюючи цим, що кохає її так, якби вона мала сина. Тоді друга дружина, охоплена ревнощами, вимагала, щоб першість все ж належала їй, оскільки вона особливим чином удостоїлася Божої милості, і докучала Анні, нагадуючи про її бездітність як доказ того, що Господь позбавив її Своєї ласки. Це повторювалося з року в рік, і Анна більше не могла цього зносити. Не в змозі приховати своє горе, вона безутішно плакала й залишала гостину. Даремно чоловік намагався потішити її. “Чого ти плачеш і чому не їси? І чого сумне твоє серце? — казав він. — Чи ж я не кращий у тебе за десятьох синів?” ПП 552.1

Анна не вимовила ні слова докору. Тягар, який вона не могла розділити з жодним другом на землі, вона принесла до Бога. Анна ревно благала, щоб Він зняв з неї ганьбу та подарував їй найбільшу дорогоцінність — сина, котрого вона виростить і виховає для Нього. Жінка дала урочисту обітницю: якщо її прохання буде почуте, вона посвятить Богові свою дитину від самого її народження. Так Анна, наблизившись до входу в Скинію, в скорботі духа “молилася… та плакала гірко”. Не вимовляючи вголос жодного слова, вона розмовляла з Богом у серці своїм. У ті недобрі часи вияви щирого моління були рідкісним явищем. Непристойні учти, і навіть пияцтво під час релігійних свят, стали звичайною справою, тому Ілій, Первосвященик, побачивши Анну, подумав, що вона упилася вином. Гадаючи, що жінка заслуговує докору, він суворо сказав: “Доки ти будеш п'яною? Йди, та витверезись!” ПП 552.2

Засмучена й налякана Анна лагідно відповіла: “Ні, пане мій, — я — бідна жінка і в смутку, а вина чи п'янкого напою я також не пила. Я виливаю мою душу перед Господом. Не вважай твою рабиню за якусь негідницю, бо я молюсь так довго з великої скорботи та з туги своєї”. ПП 552.3

Первосвященик був глибоко зворушений почутим, адже він був мужем Божим, і замість докору благословив її: “Іди з миром! Нехай Бог Ізраїлів дасть тобі по бажанню твоєму”. ПП 553.1

Молитва Анни була почута; жінка отримала дар, про який так щиро молилася. Вона назвала дитину Самуїлом, що означає “випрошений від Бога”. Як тільки хлопчик підріс і його вже можна було відлучити від матері, вона виконала свою обітницю. Анна любила свого сина з усією відданістю материнського серця; спостерігаючи за його розвитком та слухаючи дитяче лепетання, вона щодня все більше й більше прив'язувалась до нього. Він був ЇЇ єдиним сином, особливим даром Небес, але вона отримала Його як скарб, посвячений Богові, і не могла утримати від Подателя того, що Йому належало. ПП 553.2

Ще раз Анна з чоловіком пішла в Шіло і представила свій дорогоцінний дар в Ім'я Боже священикові з такими словами: “Я молилася за цю дитину, — і Господь дав мені те, що я просила в Нього, а тепер я віддаю його Господеві; на увесь його вік, хай належить Господеві”. Ілій був глибоко зворушений вірою та відданістю цієї ізраїльської жінки. Як надто поблажливий батько, він був приголомшений і засоромлений, дивлячись на велику жертву матері, котра розлучалася зі своєю єдиною дитиною, щоб посвятити її на служіння Богові. Він бачив у цьому докір власній егоїстичній любові; у смиренні та благоговінні Ілій схилився перед Господом і поклонився Йому. ПП 553.3

Серце матері було сповнене радості та хвали, і вона прагнула висловити свою подяку Богові. Під натхненням Духа, Який зійшов на неї, Анна молилась такими словами: ПП 553.4

“Серце моє у Господі радіє,
Мій ріг піднявся вгору у моїм Бозі;
Розкрилися уста мої на моїх ворогів,
бо радію спасінням Твоїм!
Немає святішого, як Господь,
Немає іншого, крім Тебе,
і скелі іншої немає, як Бог наш!
Більше не говоріть гордовито,
нехай з ваших уст не виходить зухвальство, бо Господь — Бог всевідаючий,
і Він зважує вчинки!
Господь побиває й оживлює,
до шеолу зводить і підносить до неба.
Господь робить убогим і збагачує,
понижує Він, але й звеличує.
Він підіймає нужденного з пороху вгору,
підносить убогого зі смітників,
щоб посадити з вельможами
і престол слави їм дати на спадщину,
бо Господні основи землі,
і на них Він поставив Вселенну.
Він кроки святих Своїх оберігає,
а нечестиві у темряві замовкнуть,
бо не силою величається людина.
Противники Господні будуть розбиті!
Всевишній громом ударить на небі,
Господь судитиме усі кінці землі!
Він дасть силу Своєму Цареві,
піднесе вгору ріг Помазаника Свого!” ПП 553.5

Молитва Анни виявилася пророчою: вона стосувалася як Давида, царя Ізраїлю, так і Месії, Господнього Помазаника. Слова цієї жінки, які передусім засуджували хвастощі нахабної та сварливої жінки, вказували на загибель Божих ворогів і остаточне торжество Його викупленого народу. ПП 554.1

Зі Шіло Анна з миром повернулася до свого дому в Рамі, залишивши малого Самуїла в Скинії, де під керівництвом Первосвященика він мав навчатися служінню у Божому домі. З перших днів свідомого життя сина вона навчала його любити й шанувати Бога, вважати себе надбанням Господа. За допомогою усього, що оточувало дитину, матір намагалася спрямувати його думки на Творця. Незважаючи на розлуку зі своїм хлопчиком, ця вірна мати не переставала піклуватися про нього. Щодня вона молилася за нього. Щороку Анна власноручно виготовляла йому одяг для служіння у Святині і, приходячи разом з чоловіком на поклоніння в Шіло, вручала його синові на знак своєї любові. Кожна ниточка цієї одежі була вплетена з молитвою, щоб він виріс чистим, благородним і вірним. Матір не просила для свого сина земної величі, але ревно молилась, щоб він досягнув величі, яка цінується на Небесах; щоб він шанував Бога і став благословенням для своїх ближніх. ПП 554.2

Якою ж чудовою була винагорода Анни! Як же Бог підтримав її вчинок! Кожній матері надаються неоціненні можливості і дорогоцінні переваги. На те скромне коло обов'язків, які в очах жінок часто вважаються неважливою, втомлюючою працею, ми повинні дивитися як на велику, благородну справу. Бути благословенням для світу — привілей матері; саме це приносить радість у її власне серце. Вона може вирівняти своїм дітям дорогу до славних висот, яка пролягатиме як через світло, так і темряву. ПП 555.1

Мати може сподіватися на виховання своїх дітей за божественним зразком лише у тому разі, якщо сама намагатиметься жити так, як навчає Христос. Світ чинить неабиякий розтліваючий вплив. Мода та звичаї світу мають велику силу над молоддю. Якщо матір не виконає свого обов'язку, навчаючи, направляючи та стримуючи дітей, то вони, цілком природно, навчаться поганому й ухилятимуться від доброго. Нехай кожна мати частіше приходить до свого Спасителя зі словами молитви: “Як нам виховувати дитину і що чинити з нею?” Нехай вона прислухається до Божих повчань, що містяться в Його Слові, і коли лише буде необхідно їй, буде дана мудрість. ПП 555.2

“А отрок Самуїл ріс, здобуваючи ласку яку Господа, так і у людей”. Хоч юні роки Самуїла були присвячені Богові і проходили у Скинії, однак і там він не був вільним від лихого впливу та гріховного прикладу. Сини Ілія не боялися Бога й не шанували свого батька, але Самуїл не шукав їхнього товариства і не наслідував їхніх недобрих вчинків. Він постійно прагнув стати таким, яким бажав його бачити Бог. Це — привілей кожного юнака та дівчини. Богові приємно, коли навіть найменші діти посвячують себе на служіння Йому. ПП 555.3

Самуїл був залишений під опікою Ілія, і краса характеру хлопчика викликала теплі почуття і глибоку симпатію у похилого віку священика. Самуїл виростав добрим, великодушним, слухняним і шанобливим. Ілій, прикро вражений норовливою вдачею власних синів, знаходив спокій, потіху й благословення у товаристві свого вихованця. Самуїл був люб'язним і ніжним у поводженні; жоден батько не любив свого сина сильніше, ніж Ілій цього хлопчика. Було щось надзвичайне у тому, що поміж головним суддею народу і звичайною дитиною існувала така палка любов. Коли Ілій на схилі літ почав відчувати старечі немочі, а серце сповнювалось тривогою та докорами сумління через розпусну поведінку власних синів, він знаходив потіху лише в Самуїлі. ПП 555.4

Левити зазвичай не розпочинали служіння, доки не досягнуть двадцятип'ятилітнього віку, але Самуїл став винятком з цього правила. Щороку йому довіряли все більш відповідальне служіння; ще дитиною він одягав лляний ефод на знак посвячення на служіння у Святині. Уже в тому юному віці, в якому його привели до Скинії, Самуїлу доручались певні обов'язки при богослужінні. Ці обов'язки — спочатку дуже скромні й не завжди приємні — він намагався виконувати якнайкраще, від усього серця. Його релігійність давалася взнаки при виконанні кожного життєвого обов'язку. Він вважав себе Божим слугою, а свою працю — також Божою. Зусилля юнака були прийняті, тому що були продиктовані любов'ю до Бога та щирим бажанням чинити за Його волею. Ось так Самуїл став співпрацівником Господа неба й землі. А Бог знайшов його гідним виконання великої роботи для Ізраїлю. ПП 556.1

Якби дітей навчали дивитися на скромне коло обов'язків як на засіб, призначений Господом, як на школу, в якій вони повинні навчитися вірно й успішно служити, наскільки приємнішою і почеснішою видавалася б їм їхня робота, Виконання кожного обов'язку, як для Господа, робить принадною найскромнішу працю, об'єднуючи земних працівників зі святими істотами, котрі виконують Божу волю на небі. ПП 556.2

Успіх у цьому житті і в досягненні вічності залежить від старанного, сумлінного ставлення до дрібниць. У найменших Божих ділах бачимо не менше досконалості, ніж у найвеличніших. ПП 556.3

Рука, що розмістила величезні світи у просторі, з витонченою майстерністю створила й польові лілії. Як Бог досконалий у Своїй діяльності, так і ми повинні бути досконалими у своїй. Гармонійний, сильний, благородний характер формується в результаті виконання особистих обов'язків. Вірність як у найменшому, так і в найбільшому має стати характерною рисою нашого життя. ПП 557.1

Сумлінне ставлення навіть до незначних справ, вірність і доброта, виявлені в малому, освітлюватимуть радістю дорогу життя; і коли наша справа на землі прийде до свого завершення, тоді виявиться, що кожний невеликий обов'язок, який був вірно виконаний, послужив благотворним впливом на добро — впливом, який ніколи не зникне. ПП 557.2

Сучасна молодь може стати такою ж дорогою в Божих очах, як і Самуїл. ПП 557.3

Могутня сила — вірність християнському обов'язку — перетворює людину. В наш час існує потреба в таких людях. Бог має роботу для кожного з нас. І в наші дні можна досягти не менших звершень для Бога та людства, ніж Божі мужі минулого, завдяки людям, які сумлінно виконують усе, що доручив їм Бог. ПП 557.4