Патріархи і пророки

Розділ 49. Останні слова Ісуса Навина

За основу цього розділу взято книгу Ісуса Навина, розділи 23—24

Війни та завоювання прийшли до кінця, й Ісус Навин повернувся у свій мирний куточок в Тімнат-Серах. “І минуло багато часу по тому, як Господь дав мир Ізраїлеві від усіх ворогів його… то скликав Ісус усього Ізраїля, його старійшин, голів його, суддів його й урядників його”. ПП 501.1

Минуло декілька років від того часу, як люди оселилися у своїх наділах; поступово почали виявлятись гріхи, які й раніше накликали Божі суди на Ізраїль. Відчуваючи, що неміч старості підкрадається до нього, і розуміючи, що його справа незабаром завершиться, Ісус був сповнений тривоги за майбутнє свого народу. Коли ізраїльтяни ще раз зібралися навколо свого вождя, котрий досяг похилого віку, він звернувся до них зі словами, які свідчили щось більше, ніж тільки батьківська турбота. “Ви бачили все, — сказав він, — що зробив Господь Бог ваш, з усіма цими народами задля вас, і як Сам Господь, Бог ваш, воював за вас!” Хоч хананеї й були підкорені, все ж вони володіли значною частиною землі, обітованої Ізраїлеві; Ісус закликав народ не зупинятися на досягнутому і не забувати Господнього повеління про повне звільнення країни від язичницьких народів. ПП 501.2

Народ барився з вигнанням язичників. Покоління розійшлися за своїми наділами, військо було розформоване, і відновлення війни видавалося тяжкою й сумнівною справою. Та Ісус об'явив: “Сам Господь, Бог ваш, прожене їх перед вами… і ви заволодієте їхнім краєм, як обіцяв вам Господь, Бог вам. І Тому старайтесь якомога краще виконувати й чинити усе, що записано в книзі закону Мойсея, не відхиляючись від нього ані праворуч, ані ліворуч”. ПП 501.3

Ісус закликав народ у свідки, нагадавши, що доки ізраїльтяни дотримувалися поставлених умов, Бог залишався вірним у виконанні Своїх обітниць. “Отож визнайте усім своїм серцем та всією своєю душею, — сказав він, — що не пропущено ані одне слово зі всіх тих добрих обітниць, які вам дав Господь, Бог ваш, — усе збулося, ані одна з них не залишилась невиконаною”. Разом з тим він запевнив їх також у тому, що, як Господь виконав Свої обітниці, так виконає і Свої погрози. “Але як здійснилась над вами кожна добра обітниця, що дав вам Господь, Бог ваш, так само наведе Господь на вас усяке лихо… Коли ви переступите Заповіт Господа… то запалає гнів Господній на вас, і ви скоро зникнете з цієї хорошої землі, яку Він вам дав”. ПП 502.1

Сатана багатьох зводить теорією, в яку люди охоче вірять, а саме: Божа любов до Його народу є такою великою, що Він простить їм всякий гріх; сатана запевняє, що погрози, які містяться в Божому Слові, лише переслідують певну мету в Його моральному правлінні, проте не здійснюються буквально. Але Бог у всіх взаємовідносинах зі Своїм творінням застосовує принцип праведності, відкриваючи істинний характер гріха та вказуючи на те, що він неодмінно призводить до страждань і смерті. Безумовного прощення гріха ніколи не було і не буде. Таке прощення свідчило б про відмову від принципів праведності, які є підвалиною Божого правління. Це викликало б подив і жах у безгрішному Всесвіті. Бог вірно вказав на наслідки гріха; якщо ж ці застереження неправдиві, то як можна бути впевненому у тому, що здійсняться Його обітниці? Така “милість”, яка відкидає справедливість, була б, фактично, не милістю, а слабкістю. ПП 502.2

Бог — Життєдавець. Від початку метою усіх Його законів було збереження життя. Але гріх порушив установлений Богом порядок і вніс безладдя. Доки існуватиме гріх, страждання і смерть неминучі. І лише завдяки тому, що Відкупитель поніс замість нас прокляття гріха, людина може надіятись, що уникне його страшних наслідків. ПП 502.3

Перед смертю Ісуса Навина начальники й глави поколінь, виконуючи його вказівку, знову зібралися в Сихемі. З жодним місцем цього краю не було пов'язано стільки святих спогадів, як з цим; воно нагадувало їм про Заповіт Бога з Авраамом та Яковом, воскрешаючи в пам'-яті урочисто проголошені ними клятви перед входом до Ханаану. Неподалік височіли гори Евал та Гарізім, німі свідки тих присяг, які нині вони збиралися поновити в присутності свого помираючого вождя. Скрізь було видно докази того, що Бог вчинив для них: Він дав їм землю, заради якої вони не працювали; міста, яких вони не будували; виноградники й оливкові гаї, яких не насаджували. Ісус Навин ще раз пригадав історію Ізраїлю, докладно зупиняючись на чудових Божих ділах, аби усі могли відчути Його любов і милість та служити Йому “в щирості та в правді”. ПП 503.1

За наказом Ісуса Навина з Шіло принесли Ковчег. Це була особливо урочиста подія; символ Божої присутності мав підсилити враження, яке вождь бажав справити на народ. Нагадавши їм про Божу доброту щодо Ізраїлю, він звернувся до них із закликом обрати в Ім'я Єгови того, кому вони бажають служити. Серед народу ще мало місце приховане ідолопоклонство, тому Ісус Навин намагався спонукати їх ухвалити рішення, щоб назавжди покінчити з цим гріхом в Ізраїлі. “Коли ж вам неприємно служити Господеві, — сказав він, — то виберіть собі сьогодні, кому будете служити…”. Ісус Навин бажав, щоб вони служили Богові не з примусу, а добровільно. Саме любов до Бога має лежати в основі правдивої релігії, а служити Йому лише з метою отримання нагороди або через страх перед покаранням — даремна справа. Відверте відступництво не є більш образливим для Бога, ніж лицемірство і формальне поклоніння. ПП 503.2

Престарілий вождь закликав людей серйозно обміркувати усе те, що він їм сказав, та вирішити, чи справді вони бажають жити так, як живуть морально деградовані народи — ідолопоклонники, що оточували їх. Якщо, з їхньої точки зору, недобре служити Єгові — Джерелу сили і благословень, то нехай самі вирішать, кому мають служити: “чи богам, яким служили ваші батьки”, від яких був узятий Авраам, “чи богам аморейським, що ви живете в їхньому краї”. Ці останні слова були гірким докором Ізраїлеві. Як було усім відомо, боги аморейські виявилися безсилими захистити своїх прихильників. Цей нечестивий народ був знищений через огидні, тяжкі гріхи, а чудова земля, якою вони колись володіли, була віддана Божому народові. Яким же безумством з боку Ізраїлю було б обирати собі божество, за поклоніння якому були знищені амореї! “А я та мій дім, — сказав він, — будемо служити Господеві”. Свята ревність, яка сповнювала серце вождя, передалась і народові. На його заклик увесь народ без вагання відповів: “Борони нас, Боже, покинути Господа, щоб служити іншим богам!” ПП 503.3

“Ви не можете служити Господеві і чужим богам, — сказав Ісус, — бо Він — Бог святий… Не простить Він ваших переступів та ваших гріхів”. Перш ніж наступить докорінне перетворення” народ мав усвідомити свою повну неспроможність коритися Богові власними зусиллями. Ізраїльтяни порушили Його Закон, який засуджував їх як грішників, але не передбачав шляху до спасіння. Доки вони покладалися на власну силу і праведність, вони не могли отримати прощення гріхів та задовольнити вимоги досконалого Божого Закону, тому даремно було присягатися, що вони вірно служитимуть Богові. Лише через віру в Христа вони могли отримати прощення гріхів і силу коритися Законові Божому. Якщо вони бажали бути прийнятими Богом, їм треба було надіятись не на власні сили для досягнення спасіння, а повністю покладатися на заслуги обітованого Спасителя. ПП 504.1

Ісус бажав, щоб його слухачі добре зважили свої слова і стрималися від клятв, до виконання яких були неготові. Щиро й палко вони повторювали: “Ні, тільки Господеві будемо служити!” Урочисто погодившись бути свідками щодо самих себе в тому, що вони все ж обирають Єгову, ізраїльтяни ще раз повторили клятву вірності: “Господеві, Богові нашому, ми будемо служити, і голосу Його будемо слухатися!” ПП 504.2

“І уклав Ісус Заповіт з народом того дня, і дав йому постанови та Закони в Сихемі”. Записавши слова цієї урочистої угоди, Ісус положив їх біля Ковчега разом із книгою Закону. Як пам'ятний знак він положив там під дубом біля Святилища великий камінь, говорячи: “Оцей камінь буде свідком проти нас, бо він чув усі слова, що Господь до нас говорив; тож нехай він буде свідком проти вас, щоб ви не зреклися вашого Бога”. “І відпустив Ісус народ, — кожного до спадку його”. ПП 505.1

Діяльність Ісуса для Ізраїлю закінчилась. Він “служив Господеві цілим серцем”, і в Божій книзі про нього написано: “Господній слуга”. Найблагороднішим свідченням на користь його характеру і життя як вождя народу стала історія покоління, котре скористалося плодами його трудів: “І служив Ізраїль Господеві у всі дні Ісуса та в усі дні старійшин, котрі пережили Ісуса”. ПП 505.2