Патріархи і пророки

Розділ 1. Чому було допущено гріх?

“Бог є любов” (1Йоан 4:16). Любов — це Божа сутність, Його Закон. Так було завжди і так буде повік. “…Всевишній, Вічноживий, Святий на ім'я, чиї шляхи вічні”, Він не змінюється, бо в Ньому “нема переміни чи тіні переміни” (Ісая 57:15; Авак.3:6; Якова 1:17). ПП 7.1

Кожний прояв Його творчої сили є виявом безмежної любові. Владарювання Боже містить у собі повноту благословень для всіх створених істот. Псалмист говорить: “Рамено Твоє потужне, могутня, здіймається Твоя десниця. Справедливість та право — основа Твого трону, ласка й вірність ідуть перед Тобою. Блаженний народ, що вміє веселитись; у світлі лиця Твого, о Господи, він ходить. Ім'ям Твоїм радіють завжди, і справедливістю Твоєю ідуть вгору. Ти бо єси окраса їхньої потуги, і Твоїм благоволінням іде вгору ріг наш. Бо Господь — щит наш, і Святий Ізраїля — Цар наш” (Псал.88:14—19). ПП 7.2

Історія великої боротьби між добром і злом від того часу, як вона вперше розпочалася, і до остаточного приборкання повстання та цілковитого викорінення гріха, також є виявом незмінної Божої любові. ПП 7.3

Володар Всесвіту не був самотнім у Своїх благодіяннях. Він мав Спільника, Котрий міг належним чином оцінити Його наміри та поділити з Ним радість, даючи щастя створеним істотам. “На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було на початку” (Йоан 1:1). Христос, Слово, Єдинородний Божий, нероздільний з Вічним Отцем — Єдиний за природою, характером і намірами. Тільки Він Один міг збагнути всі поради і задуми Божі. “І кликнуть ім'я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічності, Князь миру” (Ісая 9:5). ПП 7.4

Його походження “віддавна… від днів віковічних” (Мих.5:1). Син Божий говорить про Себе як про мудрість: “Господь мав Мене почином путі Своєї, перше з творінь Його споконвічних… від віку, від початку, раніше, ніж земля постала… Я була при Ньому, при роботі, Я була його втіхою щоденно, усміхалась перед Ним повсякчасно…” (Прип.8:22—30). ПП 8.1

Через Свого Сина Отець створив усіх небесних істот. “…Бо в Ньому все було створене, все… чи то престоли, чи то господства, чи власті, все було Ним і для Нього створене” (Колос.1:16). Ангели — Божі службові духи, в сяйві світла, що виходить від присутності Господа, на швидких крилах поспішають виконати Його волю. А владарює над ними Помазанець Божий, Котрий є “сяйвом слави та образом істоти Його” і “тримає усе Словом сили Своєї” (Євр.1:3). “Трон слави, високий від віку”, був місцем Його Святилища (Єрем.17:12); “берло праведності” стало берлом Його царства (Євр.1:8). “Перед лицем Його слава та велич, сила й краса — у святині Його” (Псал.95:6). “Милість та правда — обличчя Твоє випереджують!” (Псал.88:15). ПП 8.2

Правління Боже грунтується на Законі любові, тому щастя всіх розумних істот залежить від повної згоди з великими принципами справедливості. Бог бажає, щоб усі створені Ним істоти служили Йому з любові, щоб це служіння було зумовлене розумінням Його характеру. Він не знаходить задоволення у вимушеній покорі; Він дає кожному свободу волі, щоб люди могли добровільно служити Йому. ПП 8.3

Доки усі створені істоти виявляли вірність закону любові, в усьому Божому Всесвіті панувала досконала гармонія. Виконання волі Творця було радістю для небесного воїнства. ПП 8.4

Відображення Його слави та прославлення Його імені приносило їм насолоду. А оскільки Бога вони любили понад усе, то й у ставленні одне до одного виявляли довір'я і безкорисливість. Жодний фальшивий звук не порушував небесної гармонії. Але в цьому щасливому царстві відбулася переміна. Знайшовся той, що порушив Закон свободи, дарований Богом усім істотам. Гріх зародився в тому, хто після Христа був звеличений Богом понад усіх, хто володів найбільшою могутністю і славою серед небожителів. Люцифер — “син зірниці”, “святий і непорочний” — був першим серед херувимів-хоронителів. Він перебував у присутності великого Творця, і проміння слави, що оточувало вічного Бога, осявало його. “Так говорить Господь Бог: Ти печать досконалості, повен мудрості й корона краси. Ти перебував у Едемі, саду Божому : усякий дорогий камінь — на одежі твоїй… Ти помазаний херувим-хоронитель, і Я поставив тебе на це; ти перебував на святій горі Божій, ти ходив посеред огнистого каміння. Ти був бездоганний у своїх дорогах від дня твого створення, аж поки не знайшлося в тобі несправедливості” (Єзек.28:12—15). ПП 8.5

Поступово Люцифер викохав у собі прагнення до самозвеличення. У Святому Письмі зазначається: “Високо неслось твоє серце через красу твою; ти втратив свою мудрість через свою красу” (Єзек.28:17). “Ти ж говорив у серці своєму: „вище зір Божих поставлю престол свій… уподібнюсь Всевишньому” (Ісая 14:13—14). Незважаючи на те, що вся слава Люцифера походила від Бога, цей могутній ангел почав вважати її своєю власною. Незадоволений своїм становищем, хоч він і був вшанований більше за всіх небожителів, Люцифер наважився домагатися слави, що належала лише Творцеві. Замість того, щоб спрямовувати увагу, любов і вірність усіх небожителів до Бога, він домагався, щоб вони віддано служили йому, Люциферові. Прагнучи слави, в яку безмежний Бог Отець зодягнув Свого Сина, цей князь ангелів домагався влади, що належала Христу. ПП 9.1

Таким чином була порушена досконала гармонія небес. Спроби Люцифера домогтися, щоб небожителі служили йому, а не Творцеві, збентежили їх: вони вважали, що тільки Бог гідний найвищої слави. На небесній нараді ангели умовляли Люцифера упокоритися. Син Божий показав йому велич, доброту і справедливість Творця, священну, незмінну природу Його Закону. Порядок на небесах встановив Сам Бог; порушивши його, Люцифер зганьбив би свого Творця і прирік себе на загибель. Однак це застереження, сповнене безмежної любові та співчуття, лише викликало в нього дух опору. Люцифер дозволив почуттю заздрості до Христа взяти гору, і він сповнився ще більшої рішучості. ПП 9.2

Заперечити верховну владу Божого Сина, щоб таким чином піддати сумніву мудрість і любов Божу, стало метою князя ангелів. Для здійснення плану необхідно було мобілізувати всю силу його надзвичайного розуму, який давав змогу Люциферові посідати серед воїнства Божого перше місце після Христа. Але Той, Хто дав свободу волі всім створеним Ним істотам, подбав і про те, щоб ніхто не залишився беззахисним перед оманливою вигадкою, за допомогою якої бунтівник намагався виправдати себе. Перш ніж розпочнеться велика боротьба, всі небожителі мали отримати чітке уявлення про волю Господа, Чия мудрість і доброта були джерелом радості. ПП 10.1

Цар Всесвіту скликав усі небесні воїнства, аби в їхній присутності показати справжнє становище, яке обіймав Його Син, та Своє ставлення до всіх створених істот. Престол Бога Отця належав як Йому, так і Синові Божому; слава Вічного і Сущого огортала Обох. Перед троном зібралися незліченні сонми святих ангелів, “десятки тисяч раз по десять тисяч і тисячі тисяч” (Відкр.5:11); ангели, які посідали найвище становище як служителі та піддані, раділи у сяйві світла, яке випромінювала присутність Божества. Цар Всесвіту проголосив перед усіма зібраними небожителями, що нікому, окрім Христа, Єдинородного Божого, не можуть відкритися Його наміри у всій повноті і що Христові належить виконати величні задуми Його волі. Син Божий виконав волю Отця при створенні всіх небесних воїнств, а тому Його, як і Бога, належить шанувати і виявляти Йому вірність. Христос, як і раніше, мав явити божественну силу при створенні Землі та її мешканців. Проте в усьому цьому Він шукав не влади для Себе або самозвеличення всупереч Божому плану, а слави для Отця, прагнучи здійснити Його наміри, сповнені милосердя й любові. ПП 10.2

Ангели з радістю визнали верховну владу Христа і впали перед Ним на доказ своєї любові й обожнювання. Люцифер також схилився з ними, але в його серці точилася незрозуміла йому самому запекла боротьба. Істина, справедливість і вірність воювали зі заздрістю і ревнощами. Здавалося, настрій святих ангелів на деякий час передався і йому! У той час, як мелодійні акорди похвального співу, підхоплені тисячами радісних голосів, линули у височінь, він, здавалося, звільнився від духа зла; все його єство сповнилось невимовної любові; його душа, як і всіх безгрішних небожителів, линула в любові до Отця і Сина. Але ось його серце знову сповнилося гордощами від оточуючої його слави. Ним знову опанувало бажання бути вищим за інших, і заздрість до Христа спалахнула з новою силою. Люцифер не оцінив високих почестей; яких удостоївся, — особливих дарів Божих, і тому не відчував вдячності до свого Творця. Він тішився власною красою і тим високим становищем, яке обіймав; він прагнув стати рівним Богові. Небесне воїнство любило й шанувало його; ангели із задоволенням виконували його накази; він був зодягнений у мудрість і славу, що перевершувала їх власну. Та все ж Божий Син стояв вище за нього, — як Той, Котрий був рівний у силі та владі Отцеві. Христос брав участь у нарадах Свого Отця, в той час як Люциферові не були відкриті Божі задуми. “Чому, — запитував цей могутній ангел, — Христос володіє верховною владою? Чому Його величають більше за Люцифера?” ПП 10.3

Негайно залишивши місце присутності Божої, Люцифер вирішив сіяти дух незадоволення серед ангелів. Він діяв із дивовижною обережністю і деякий час приховував свою справжню мету, вдаючи, нібито благоговіє перед Богом. Він почав сіяти сумнів щодо Законів, якими керувалися небесні істоти, мимохідь зауважуючи, що Закони, можливо, й необхідні для мешканців світів, але ангели, як високоорганізовані істоти, не потребують таких обмежень, бо в усіх своїх діях можуть керуватися власною мудрістю. Він запевняв ангелів, що такі істоти, як вони, не можуть зганьбити Бога, бо всі їхні думки святі і згрішити їм неможливо, як і Самому Богові. Звеличення Божого Сина нарівні з Отцем було представлене як несправедливість щодо Люцифера, котрий, за його словами, також мав право на поклоніння і честь. Він дав їм зрозуміти: якщо князеві ангелів вдасться здобути належне йому високе становище, то це буде великим благом для всього небесного воїнства, бо його мета — свобода для всіх. Але тепер прийшов кінець навіть тій свободі, якою вони користувалися раніше, бо над ними поставили необмеженого у владі Правителя, перед авторитетом Котрого мав схилятися кожний. За допомогою таких майстерно сплетених хитрощів та обману Люцифер швидко досягав успіху в небесних дворах. ПП 11.1

Влада, що належала Христові, та Його становище залишалися незмінними. І тільки заздрість Люцифера, поширювана ним неправда, його вимоги бути рівним Христові викликали необхідність показати всім небожителям справжнє становище Божого Сина, яким воно було від початку. Проте багато хто з ангелів були засліплені підступністю Люцифера. ПП 12.1

Скориставшись любов'ю і довір'ям святих, підлеглих йому істот, Люцифер з такою майстерністю вселив у їхній розум сумнів і незадоволення, що робота, яку він здійснював, залишалася якийсь час прихованою. Божі задуми Люцифер подавав у фальшивому світлі, хибно витлумачуючи і перекручуючи їх, аби викликати суперечності та незадоволення. За допомогою лукавства він довідувався про настрій та погляди тих, хто слухав його, а потім, коли це було йому вигідно, перекручував їхні слова на доказ того, що й ангели нібито не зовсім згодні з правлінням Бога. Підкреслюючи свою абсолютну вірність Богові, він наполягав на зміні Законів небес, що буцімто необхідно для зміцнення божественного правління. Так, сіючи серед підлеглих йому ангелів ненависть до Божого Закону та наділяючи їх почуттям незадоволення, яке було властиве йому самому, Люцифер робив вигляд, що намагається усунути це незадоволення і примирити обурених ангелів зі статутом небес. Таємно роздмухуючи бунтарський дух незгоди, він водночас з неперевершеною майстерністю переконував оточуючих, що його єдина мета полягає в тому, щоб зберегти вірність, гармонію і мир. ПП 12.2

Породжений таким чином дух незадоволення здійснював свою згубну роботу. Хоч справа ще не дійшла до відкритого повстання, проте суперечності поміж ангелами непомітно зростали. Знайшлися й такі, котрі з прихильністю прислухалися до звинувачень Люцифера на адресу Божого правління. Хоча раніше вони були абсолютно згодні з порядком, встановленим Богом, Зараз, однак, почували себе незадоволеними та нещасними від того, що не могли збагнути Його безмежних задумів. Їм не подобалося й те, що Бог так звеличив Христа. Тепер вони були готові підтримати і наступну вимогу Люцифера — стати рівним Божому Синові. Проте ангели, котрі залишалися вірними і відданими, відстоювали мудрість і справедливість божественного правління та намагалися примирити цю незадоволену істоту з Божою волею. Христос — Син Божий! Він був одне з Богом перше, ніж були створені ангели, і завжди перебував по правиці Отця. Його верховна влада, так багата на благословення для всіх, що перебувають під Його милостивим покровительством, раніше ніколи не викликала сумніву. Досі ніщо не порушувало гармонію Небес. Чому ж тепер виникла незгода? Ангели, які зберігали вірність, розуміли, що ця незгода може призвести лише до жахливих наслідків, і зі щирим благанням радили невдоволеним ангелам відмовитися від свого наміру і залишатися вірними Богові та Його правлінню. ПП 12.3

З великим милосердям, притаманним божественному характеру, Бог довго терпів дії Люцифера. Ніколи раніше на небесах не виявлявся дух незгоди і незадоволення. Це було щось нове — дивне, незрозуміле, таємниче. Люцифер і сам спочатку не розумів справжньої природи своїх почуттів; деякий час він не наважувався висловлювати свої думки і наміри, проте й не докладав зусиль, щоб відігнати їх від себе. Він не усвідомлював, до чого це призведе. Було зроблене все, на що тільки здатні безмежна любов і мудрість, аби переконати Люцифера в його помилці. Безпідставність його незадоволення, наслідки його заколоту — усе це було відкрите йому. Люцифер зрозумів, що він неправий. Він бачив, що “Господь справедливий на кожній дорозі Своїй і святий у всіх Своїх учинках” (Псал.144:17), що божественні Закони справедливі і він мусить визнати це перед усім Небом. Якби Люцифер так і вчинив, він врятував би себе і багатьох ангелів. Тоді він ще не відвернувся повністю від Бога. Хоча й не був херувимом-хоронителем, проте був би поновлений у своїх колишніх правах, якби виявив бажання прийти до Бога, визнаючи мудрість Творця та задовольнившись тим місцем, яке призначив йому Бог у Своєму великому Плані. Надійшов час для прийняття остаточного рішення, і він мав або повністю підкоритися божественній владі, або відверто заявити про повстання. Він уже майже вирішив повернутися до свого Творця, одначе гордість не дозволила йому зробити це. Визнати перед усіма власну провину, погодитися з тим, що його домисли були далекими від правди, та цілковито підкоритися владі, несправедливість якої він намагався довести, — вважалось надто великою жертвою для того, хто раніше був удостоєний такої великої честі. ПП 13.1

З глибоким співчуттям милосердний Творець намагався врятувати Люцифера та його прихильників із безодні погибелі, в яку вони вже готові були поринути. Проте Його милість була хибно витлумачена. Люцифер сприйняв Боже довготерпіння як доказ власної переваги, як знак того, що прийде час, коли Дар Всесвіту поступиться перед його вимогами. Якщо ангели й далі будуть твердо підтримувати його, запевняв Люцифер, то вони ще зможуть домогтися всього, чого бажають. Люцифер вперто відстоював власні позиції, розпочавши, таким чином, велику боротьбу зі своїм Творцем. Ось так Люцифер, “світлоносний”, причетний до Божої слави, прислуговуючи й біля Його трону, через гріх став сатаною, противником Бога і святих істот та губителем тих, котрі за велінням Небес залишилися під його керівництвом і опікою. З презирством, відкинувши докази та вмовляння вірних ангелів, він проголосив їх обманутими рабами. Перевагу, що надавалася Христові, він назвав виявом несправедливості як щодо себе, так і всіх мешканців небес, і проголосив, що не збирається більше терпіти такого посягання на свої та їхні права. Він ніколи вже більше не визнає верховної влади Христа. Він твердо вирішив домогтися слави, яка, за його думкою, призначена для нього, та закликав усіх, хто бажає стати його послідовником, згуртуватися під його проводом. Тим, хто приєднається до нього, він обіцяв нове і краще правління, коли кожний буде користуватися повною свободою. Велика кількість ангелів висловила бажання слідувати за ним. Задоволений прихильністю, з якою були сприйняті його дії, він сподівався привернути на свій бік усіх ангелів і стати рівним Самому Богові, щоб тримати в покорі усіх небожителів. ПП 14.1

Але й тоді вірні ангели переконували Люцифера та його прибічників підкоритися Богові; вони говорили їм про результати, які неминуче чекали на них у тому випадку, якщо ті відмовляться підкоритися, — Той, Хто сотворив їх, зруйнує їхню владу та належним чином покарає за зухвалу бунтівливість. Жодний ангел не може безкарно опиратися Божому Законові, який є святим, як і Сам Бог. Вони застерігали всіх не слухатися оманливих слів Люцифера та умовляли його негайно з'явитися зі своїми прихильниками перед лице Боже, визнаючи перед Ним власну помилку, котра спонукала їх піддати сумніву Божу мудрість і владу. ПП 15.1

Багато хто були схильні прислухатися до цих порад, розкаятись у своїй невірності, щоб знову знайти ласку в Отця і Сина. Але в Люцифера був напоготові новий обман. Тепер вправний заколотник проголосив, що ангели, котрі згуртувалися навколо нього, зайшли в своїх діях надто далеко, щоб можна було повернутися назад; він запевняв їх у тому, що добре обізнаний з божественним Законом і добре знає: на підставі його вимог Бог ніколи не зможе простити їх. Він проголосив, що всі, хто забажає підкоритися авторитетові Небес, будуть позбавлені свого сану й почестей. Що ж до нього, то він більше ніколи не визнає влади Христа. Єдине, що лишається йому та його прихильникам, — говорив сатана, — це відстоювати власну свободу та силою здобути права, яких їм не бажають надати. ПП 15.2

Відносно сатани, то він справді зайшов у своїх діях надто далеко, аби повернутися назад. Але цього не можна було сказати про тих, котрі були засліплені його хитрощами. Для них поради й умовляння вірних ангелів відчинили двері надії; якщо б вони прислухалися до застережень, то могли б звільнитися з пастки сатани. Але вони дозволили гордощам, прихильності до свого вождя та бажанню необмеженої свободи настільки заполонити їх, що врешті-решт залишилися глухими до благань божественної любові та милості. ПП 15.3

Бог дозволив сатані діяти доти, доки дух невдоволення не перетворився на відкритий бунт. Потрібно було, щоб він повністю виявив свої плани, аби кожний міг побачити справжній характер і прагнення Люцифера. Помазаний херувим обіймав високе становище; його палко любили всі небожителі, він мав великий вплив на них. Боже правління поширювалося не тільки на мешканців небес, а й на всі створені Ним світи; і Люцифер сподівався, що, коли йому вдасться повести за собою у повстанні небесних ангелів, він зможе зробити це й з усіма світами. Він вміло відстоював власну точку зору, вдаючись до софістики та обману задля досягнення мети. Його сила зваблення була вельми великою. ПП 16.1

Зодягнувшись в одяг неправди, він досягав успіху. Всі його вчинки були настільки оповиті таємницею, що ангелам було важко виявити справжній характер його дій. Доки його плани не були розкриті, неможливо було побачити, яке зло вони собою являли; незадоволення сатани не сприймалося як бунт. Навіть вірні ангели не могли цілком розпізнати характер Люцифера та усвідомити, до чого можуть призвести його дії. Спочатку Люцифер так провадив свою зваблюючу роботу, що сам залишався поза підозрами. Ангелів, яких йому не вдалося повністю перетягнути на свій бік, він звинувачував у байдужості до інтересів небожителів. Він звинувачував їх саме в тих діях, які чинив сам. Його політика полягала в тому, щоб за допомогою хитрощів та лукавства створити хибне уявлення щодо намірів Божих. Те, що було простим і зрозумілим, він зодягав у покров таємничості та, майстерно спотворюючи прості вимоги Єгови, примушував ангелів сумніватися в них. А високе становище, відведене йому в Божественному правлінні, надавало ще більшої ваги його заявам. ПП 16.2

Бог міг користуватися лише тими засобами, які узгоджувалися з принципами істини та праведності. Сатана ж міг застосовувати методи, неприйнятні для Бога, — лестощі й обман. Він прагнув спотворити Слово Боже та викликати хибне уявлення про Його правління, заявляючи, що Бог чинить несправедливість, нав'язуючи Свої Закони ангелам і вимагаючи послуху й покори від створених Ним істот. Люцифер шукав тільки самозвеличення. З цієї причини необхідно було показати небожителям і мешканцям усіх світів, що Боже правління є справедливим, а Його Закон — досконалим. Сатана ж викладав всю справу так, ніби саме він прагнув добра для Всесвіту. Усім потрібно було зрозуміти дійсний характер узурпатора та його справжню мету. Необхідний був якийсь час, аби лихі дії викрили Люцифера. ПП 16.3

В суперечностях, до яких призвела на небесах поведінка сатани, він звинувачував Бога та принципи Його правління. Він стверджував, що усе зло — це результат божественного керівництва. Оскільки Люцифер проголосив, що його єдине бажання — поліпшити Закони Єгови, Бог дозволив йому розкрити справжню суть вимог, показавши, до чого можуть призвести запропоновані ним зміни в божественному Законі. Сатану мали засудити його власні дії. Від самого початку він запевняв у своїй непричетності до повстання. Всесвіт повинен був побачити, як буде викрито ошуканця. ПП 17.1

Безмежна мудрість не знищила сатану навіть тоді, коли він був скинутий з неба. Оскільки Бог може прийняти тільки служіння любові, то вірність Його творінь повинна грунтуватися на переконаності в Його справедливості та доброзичливості. Мешканці Небес та інших світів, котрі не були готовими зрозуміти природу гріха та його наслідки, не могли б побачити справедливості Божої у знищенні сатани. Якби він був знищений одразу, дехто почав би служити Богові не з почуття любові, а через страх. Такими методами неможливо було позбутися впливу сатани і повністю звільнитися від духу повстання. Задля добра Всесвіту впродовж віків йому була дана змога більш повно виявити свої плани, аби все творіння могло побачити у правдивому світлі, що являють собою звинувачення божественної форми правління, а справедливість і милість Божа та непорушність Його Закону більше ніколи не піддавались сумніву. ПП 17.2

Повстання сатани мало стати уроком для Всесвіту на усі прийдешні віки — вічним свідченням згубності природи гріха та його жахливих наслідків. Панування сатани, результати його впливу як на людей, так і на ангелів, повинні були показати, до чого може призвести усунення божественної влади. Це мало також свідчити про те, що своїм добробутом усі створені Богом істоти завдячують божественному правлінню. Таким чином, історія цього жахливого експерименту, що вилився у повстання, має вічно застерігати святі істоти, оберігаючи їх від неправильного уявлення щодо природи гріха, від скоєння гріха та покарання за нього. Лише Той, Хто керує Всесвітом, бачить кінець від початку; Він Той, перед Ким відкриті всі таємниці як минулого, так і майбутнього; Він за всім горем, темрявою та руйнацією, спричиненими гріхом, бачить здійснення Своїх намірів любові та благословення. Хоча “хмара та морок круг Нього”, але “справедливість та право — підстава престолу Його” (Псал.96:2). Прийде день, коли мешканці Всесвіту — ті, що зберегли вірність, а також невірні, зрозуміють це. “Діло Його досконале, всі бо дороги Його справедливі, — Бог вірний, і кривди немає в Ньому, справедливий і праведний Він” (Втор.32:4). ПП 17.3