Дорога до Христа

Розділ 2. Грішник потребує Спасителя

При створенні людина була наділена благородними прагненнями та врівноваженим розумом. Вона була досконалою істотою і жила у згоді з Богом. Думки її були чистими, а наміри — святими. Але непослух спотворив прагнення людини, і самолюбство витіснило любов із людського серця. Внаслідок гріхопадіння людина настільки ослабла, що їй було не під силу самостійно чинити опір силам зла. Вона стала в'язнем сатани і залишилась би ним назавжди, якби не втрутився Бог. Намір спокусника полягав у тому, щоб зруйнувати План, який Бог мав при створенні людини, а також спустошити світ і наповнити його горем. Більше того: диявол замислив звинуватити в усьому цьому злі Бога, Котрий створив людину. ДХ 11.1

Коли людина була ще безгрішною, вона з радістю спілкувалася з Тим, “у Кому сховані всі скарби премудрості і пізнання” (Колос.2:3). Але після гріхопадіння людина вже не знаходила радості у святому житті, намагалася сховатися від Бога. У такому стані і сьогодні перебувають люди, серця яких не зазнали відродження та оновлення. Таке серце не живе у згоді з Господом і не знаходить радості у спільності з Ним. Грішник не був би щасливим у присутності Бога; він уникав би спілкування зі святими істотами. Якби навіть він опинився у Царстві Небесному, то це не принесло б йому радості. Дух безкорисливої любові, що панує там, де кожне серце відповідає на безмежну любов Творця, не знайшов би відгуку в його душі. Думки, смаки, побудження грішника були б незрозумілими і чужими для безгрішних небожителів. Він вніс би дисонанс у мелодії Небес. Небо перетворилось би для нього на місце мук. Йому б хотілося лише одного: сховатися від Того, Хто є Світлом і найбільшою Радістю небожителів. Але не свавільне рішення Бога закриває грішникам дорогу до Неба; вони самі закривають її для себе власною непридатністю для небесного оточення. Слава Божа була б для них “вогнем пожираючим”. Вони б воліли загинути, аби тільки сховатися від обличчя Того, Хто помер заради їхнього викуплення. ДХ 11.2

Ми не можемо власними силами вирватися з безодні гріха, до якої потрапили. Помисли нашого серця злі, і ми не можемо змінити їх. “Хто народжується чистим від нечистого? Ні один” (Йов 14:4). “Тому що помисли плотські — ворожнеча проти Бога, бо Законові Божому не підкоряються, та й не можуть” (Римл.8:7). Культура, освіта, виховання волі, людські зусилля мають певний сенс, однак у даному випадку вони безсилі. З їхньою допомогою можна досягти бездоганної зовнішньої поведінки, але вони не спроможні змінити серце або очистити джерело життя; щоб грішник міг стати святим, необхідна внутрішня сила, нове життя, отримане згори. Ця сила — Христос. Лише Його благодать спроможна оживити змертвілу душу і привернути її до Бога, до святості. ДХ 12.1

Спаситель сказав: “Якщо хто не народиться згори”, тобто, якщо людина не отримає нового серця і побуджень, котрі ведуть до нового життя, вона “не може побачити Царства Божого” (Йоан 3:3). Вчення про те, що необхідно лише розвивати добрі начала, закладені в людині від природи, є фатальною помилкою. “А людина тілесна не сприйме того, що від Духа Божого, бо вона вважає це безумством; і не зможе зрозуміти, тому що про це треба судити духовно” (1Кор.2:14). “Не дивуйся з того, що Я сказав тобі: потрібно вам народитись згори” (Йоан 3:7). Про Христа написано: “І життя було в Ньому, а життя було світлом людям” (Йоан 1:4). “Бо нема іншого імені під небом, даного людям, котрим могли б ми спастись” (Дії 4:12). ДХ 12.2

Недостатньо відчути любов і ласку Божу, Його батьківську ніжність і доброту; недостатньо визнати мудрість і справедливість Божого Закону, що грунтується на вічному принципі любові. Все це знав апостол Павло, коли підкреслював: “Погоджуюсь із Законом, що він добрий…” “Закон святий і Заповідь свята, і праведна, і добра”. Але при цьому він з гіркотою і відчаєм додавав: “А я тілесний, проданий гріхові” (Римл.7:16, 12, 14). Павло прагнув чистоти і праведності, якої не міг осягнути власними силами, і тому із жалем вигукнув: “О, нещасна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті?” (Римл.7:24). Такий зойк виривався із переобтяжених сердець у всіх краях і протягом усіх віків. А відповідь лише одна: “Ось Агнець Божий, Котрий бере на Себе гріх світу” (Йоан 1:29). ДХ 13.1

За допомогою численних та різноманітних ілюстрацій Дух Божий висвітлює цю істину і робить її зрозумілою людям, які прагнуть звільнитися від тягаря вини. Коли Яків згрішив, обманувши Ісава, і втік із батьківського дому, усвідомлення своєї провини дуже гнітило його, самотнього і бездомного, відірваного від усього, що було йому дорогим. Якова найбільше пригнічувала думка про те, що гріх розлучив його з Богом, і він залишений Небом. Засмучений Яків ліг відпочити просто неба. Навколо були лише безлюдні узгір'я і небо, всіяне яскравими зорями. І бачить він уві сні дивне світло та невиразні обриси сходинок, що здіймались від землі, на якій він лежав, і досягали, як йому здавалося, самих воріт Неба. Ангели Божі рухались по них вверх і вниз, а від тієї слави, що сяяла згори, почувся Божественний голос, що звіщав слова розради та надії. Так Якову відкрився Той, Хто міг задовольнити потреби його спраглої душі, — Спаситель. З радістю та вдячністю Яків побачив відкритий шлях, за допомогою якого він, грішник, міг відновити втрачене спілкування з Богом. Таємничі сходинки з того сну є символом Ісуса — єдиного Посередника між Богом і людиною. ДХ 13.2

На цей самий символ посилається Христос у розмові з Нафанаїлом. Він сказав: “Ви побачите небо відкрите та ангелів Божих, що до Сина Людського підіймаються та спускаються” (Йоан 1:51). Через відступництво людина віддалилася від Бога; зв'язок землі з небом увірвався. Прірва, що утворилася, позбавила можливості спілкування. Але через Христа земля знову з'єдналася з Небом. Своїми заслугами Христос проклав міст через безодню гріха, і тепер ангели можуть спілкуватися з людьми і служити їм. Христос з'єднує грішника, слабкого і безпорадного, з Джерелом безмежної сили. ДХ 14.1

Усі прагнення людини до прогресу, всі її зусилля звеличити людство даремні, якщо вона нехтує єдиним Джерелом надії та допомоги грішному людському родові. “Кожний дар добрий і кожний дар досконалий походять від Бога” (Якова 1:17). Без Нього неможливо досягнути найвищої досконалості характеру. Христос є єдиною Дорогою до Бога. “Я є дорога, і правда, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене” (Йоан 14:6). ДХ 14.2

Серце Бога прив'язане до Своїх земних дітей любов'ю, що сильніша за смерть. Віддавши Свого Сина, Він в одному цьому дарунку віддав нам усе Небо. Життя, смерть і посередництво Спасителя, служіння ангелів, благання Святого Духа, турбота Отця, Який стоїть над усіма і діє через всіх, постійна зацікавленість небожителів — все це задля спасіння людини. ДХ 14.3

Будемо ж частіше думати про гідну подиву Жертву, принесену за нас! Спробуймо оцінити працю і зусилля, які докладає Небо, щоб привести до покаяння загублених і повернути їх до Батьківського дому. У дію приведені найпотужніші засоби і спонукання. Найбільші нагороди за праведні вчинки, радощі Неба, присутність ангелів, спілкування з люблячим Богом і Його Сином, вдосконалення та розвиток усіх наших здібностей протягом вічності, — хіба це не стимули та заохочення, що спонукують нас всім серцем і з любов'ю служити Творцеві і Спасителю? А з другого боку — вирок Божого суду над гріхом, відплата, котрої не уникнути, моральний занепад і остаточне знищення, — про все це йдеться у Слові Божому, щоб застерегти нас від служіння сатані. ДХ 14.4

Невже ми не зможемо оцінити милість Божу? Що ще Він міг би для нас зробити? Налагодьмо правильні стосунки з Богом, Котрий полюбив нас такою дивовижною любов'ю! Скористаймося запропонованими нам засобами, щоб стати подібними до Нього і повернутися до спілкування зі святими ангелами, до гармонії та близьких стосунків з Отцем та Сином. ДХ 15.1