Дорога до Христа

Розділ 1. Любов Божа до людей

Як природа, так і Божественне Відкриття свідчать про любов Божу. Наш Небесний Отець є Джерелом життя, мудрості та радості. Подивіться на прекрасні, дивовижні витвори природи. Як досконало вони пристосовані не тільки для потреб і щастя людини, а й усіх живих істот! Сонячне проміння і дощ, які звеселяють та оживляють землю, гори, моря і рівнини — все запевняє нас у любові Творця. Один Бог задовольняє насущні потреби Свого творіння. Чудово висловив цю думку псалмист: “Очі всіх уповають на Тебе, і Ти їм поживу даєш своєчасно. Ти руку Свою відкриваєш, — і все, що живе, Ти зичливо годуєш”! (Псал.144:15—16). ДХ 5.1

Бог створив людину святою і щасливою, а прекрасна Земля, яка щойно вийшла з рук Творця, не мала ані сліду тління, ані натяку на прокляття. Однак порушення Закону Божого — Закону любові — принесло у світ горе і смерть. Та любов Божа відкривається навіть у стражданнях, спричинених гріхом. Написано, що Бог прокляв Землю через людину (Бут.3:17). Терня та будяки, — труднощі та випробування, котрі перетворюють життя людини на тяжку працю і повсякденні турботи, — були призначені для її блага як частина виховного процесу в Божому Плані спасіння людини від загибелі та виродження, заподіяних гріхом. Хоча цей світ і впав у гріх, у ньому панують не лише горе та страждання. У тій же природі ми знаходимо вістку надії та втіхи. І будяк цвіте, а на колючих стеблах розквітають троянди. ДХ 5.2

“Бог є любов!” — написано на кожній бруньці, що розпускається, на кожній билинці, котра вибивається із землі. Чудові птахи, які зустрічають день радісним співом, барвисті і досконалі у своїй красі квіти, що наповнюють повітря солодким ароматом, велетенські лісові дерева, зодягнені в розкішні зелені шати, — все свідчить про ніжну, батьківську турботу Бога і Його бажання зробити щасливими Своїх дітей. ДХ 6.1

Слово Боже також відкриває нам Його характер. Бог Сам свідчить про Свою безмежну любов і милість. У відповідь на молитву Мойсея: “Покажи мені славу Свою”, Господь сказав: “Я переведу все добро Своє перед тобою” (Вих.33:18—19). У цьому полягає Його слава. Господь пройшов перед Мойсеєм і проголосив: “Господь, Господь — Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий і многомилостивий та правдивий, що дотримує милість до тисяч, прощає провини… переступ і гріх…” (Вих.34:6—7). Він “довготерпеливий і многомилостивий”, тому що “любить милосердя” (Йона 4:2; Міхей 7:18). ДХ 6.2

Бог привертає наші серця до Себе незліченними проявами любові на небі і на землі. Він намагається відкритися нам у явищах природи, а також через найтісніші і найніжніші стосунки, які можуть об'єднувати людей на землі. Однак і це не дає повного уявлення про Його любов. Незважаючи на всі ці докази, “ворог усякої правди” настільки засліпив розум людей, що вони почали дивитися на Бога зі страхом, вважаючи, нібито Він є суворим і невблаганним Сатана переконав людей утому, що головна властивість Бога — суворе правосуддя, а Сам Він — жорстокий Суддя, немилосердний і вимогливий. Диявол подає Творця таким чином, ніби Він спостерігає прискіпливим оком за недоліками і помилками людей, аби потім покарати їх. Саме для того, щоб розвіяти це хибне уявлення і відкрити світові безмежну любов Божу, Ісус прийшов на Землю і жив серед людей. ДХ 6.3

Син Божий прийшов з небес, аби показати нам Отця. “Бога ніхто ніколи не бачив; лише Єдинородний Син, що в лоні Отця, Він явив нам Його” (Йоан 1:18). ДХ 7.1

“Отця не знає ніхто, тільки Син, і той, кому Син хоче відкрити” (Матв.11:27). Коли один з учнів Ісуса звернувся до Нього з проханням: “Господи! Покажи нам Отця”, — Ісус відповів: “Скільки часу Я з вами і ти не знаєш Мене, Филипе? Хто бачив Мене, бачив і Отця. Як же ти кажеш: покажи нам Отця?” (Йоан 14:8—9). ДХ 7.2

Про Свою земну місію Ісус сказав: “Господь помазав Мене благовістити вбогим, зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення і сліпим прозріння, відпустити пригноблених на волю” (Лука 4:18). У цьому полягала Його діяльність. Він ходив на землі, щоб творити добро і зціляти всіх, пригноблених сатаною. Були такі селища, де в жодному будинку не чути вже було зітхань, стогону хворих, тому що Він, проходячи через них, зцілив усіх немічних. Діла Ісуса були доказом Його Божественного помазання. Любов, милосердя і співчуття виявлялись у кожному вчинку Його життя; Його серце переповнювало глибокий жаль до синів людських. Він прийняв людську природу, щоб допомогти людям у всіх їхніх потребах. Нужденні та прості люди не боялися приходити до Нього. Малі діти горнулися до Ісуса. Вони охоче сиділи на колінах у Вчителя, вдивляючись у Його думливі очі, що випромінювали любов. ДХ 7.3

Ісус ніколи не вагався сказати правду, однак висловлював її завжди з любов'ю. У спілкуванні з людьми Він був надзвичайно тактовним, уважним і люб'язним. Він ніколи не був грубим, без потреби не докоряв, не завдавав зайвого болю чутливим душам. Спаситель не засуджував людські слабості. Він говорив правду, але завжди з любов'ю. Ісус викривав лицемірство, невір'я і беззаконня, та слова гіркого докору промовляв тремтячим від сліз голосом. Він плакав над Єрусалимом — містом, яке так любив і яке відмовилося прийняти Його — Дорогу, Правду і Життя. Мешканці Єрусалиму знехтували Його, свого Спасителя, але Він ставився до них з ніжністю та співчуттям. Життя Ісуса було життям самовідречення і піклування про інших. У Його очах кожна душа була надзвичайно дорогоцінною. Сповнений Божественної гідності та величі, Він з великою ніжністю схилявся над кожною людиною — членом Божої сім'ї. У кожній людині Він бачив грішника, ради спасіння якого Він прийшов. Він вбачав Свою місію у спасінні кожної гинучої душі. ДХ 7.4

Таким є характер Христа, що відкрився у Його земному житті. Це — характер Бога. Адже потоки Божого співчуття, котре виявилось у житті Христа, линуть до синів людських із Батьківського серця! Ісус, ніжний і співчутливий Спаситель, був Богом, Який “з'явився в тілі” (1Тим.3:16). ДХ 8.1

Саме для того, щоб викупити нас, жив, страждав і помер Ісус. Він став “Людиною скорбот”, щоб ми могли стати учасниками вічної радості. Бог дозволив, щоб Його Улюблений Син, сповнений благодаті та правди, залишив оселі невимовної слави і прийшов у світ, заражений і знівечений гріхом, затьмарений тінню смерті та прокляття. Він дозволив Йому залишити лоно Отчої любові і поклоніння ангелів, щоб зазнати зневаги, приниження, ненависті і… смерті. “Кара за весь світ упала на Нього, і ми Його ранами вздоровлені” (Ісая 53:5). ДХ 8.2

Подивіться на страждання Ісуса в пустелі, у Гефсиманії, на хресті! Непорочний Син Божий узяв на Себе тягар гріхів. Він — єдиний з Богом — відчув у Своїй душі весь жах викликаного гріхом розділення між Богом і людиною. Ось чому з Його уст зірвався болісний крик: “Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене залишив?” (Матв.27:46). Саме тягар гріха, усвідомлення його жахливої суті і того, що він розділяє людину з Богом, — ось що скрушило серце Сина Божого. ДХ 8.3

Однак ця велика жертва була принесена не для того, щоб пробудити в серці Отця любов до людей, викликати в Нього бажання спасти їх. Ні, ні! “Бо так Бог полюбив світ, що віддав Сина Свого Єдинородного…” (Йоан 3:16). Бог Отець любить нас не тому, що була принесена велика Жертва примирення; Він приніс цю велику Жертву через те, що любить нас. Христос став Посередником, через якого Він міг вилити Свою безмежну любов на грішний світ. Бог у Христі примирив із Собою світ (2Кор.5:19). Бог страждав разом зі Своїм Сином. Муки Гефсиманії, смерть на Голгофі — ось та ціна, яку безмежна любов заплатила за наше відкуплення. ДХ 8.4

Ісус сказав: “Тому любить Мене Отець, що Я віддаю життя Своє, щоб знову прийняти його” (Йоан 19:17). Це означає: Мій Отець настільки вас любить, що Його любов до вас стала міцнішою від того, що Я віддав Своє життя за ваше відкуплення. Віддаючи Своє життя, беручи на Себе ваші борги та переступи, Я — ваш Заступник — стаю ще дорожчим для Мого Отця, бо завдяки Моїй Жертві Бог може бути справедливим і водночас виправдати всіх, хто вірить в Ісуса. ДХ 9.1

Ніхто інший, крім Сина Божого, не міг здійснити нашого відкуплення, бо тільки Той, Хто перебував у лоні Отця, міг відкрити Його людям. Лише Той, Хто знав висоту і глибину Божої любові, міг показати її світові. І нішо інше, крім безцінної жертви Христа, що була принесена Ним за грішника, не могло повніше виявити любов Небесного Отця до гинучого людства. ДХ 9.2

“Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного…” Бог віддав Сина не тільки для того, щоб Він жив серед людей, взяв на Себе їхні гріхи і помер як жертва за них. Бог віддав Його грішному людству. Христос повинен був жити їхніми турботами і потребами. Він, Котрий був Одне з Богом, поєднав Себе із синами людськими нерозривними зв'язками. Ісус “не соромився називати їх братами” (Євр.2:11). Христос — наша Жертва, Заступник і Старший Брат — знаходиться перед престолом Отця у людській подобі, навіки з'єднавшись з відкупленим людством. Він — Син Людський. І все це для того, щоб підняти людину з прірви виродження і гріха, аби вона могла відображати Божу любов і насолоджуватися святістю. ДХ 9.3

Ціна нашого відкуплення — незмірно велика Жертва Небесного Отця, Який віддав Свого Сина на смерть заради людей, — покликана показати нам, якого високого становища ми можемо досягнути завдяки Христові. Натхнений апостол Йоан, збагнувши висоту, глибину, ширину любові Отця до гинучого людства, сповнився подивом та благоговінням і, не знайшовши слів, щоб висловити велич і ніжність цієї любові, звернувся до світу з таким закликом: “Дивіться, яку любов дав нам Отець, щоб нам називатись і бути дітьми Божими!” (1Йоан 3:1). Як високо оцінена людина! Згрішивши, людські сини стали невільниками сатани. Через віру в примиряючу жертву Христа сини Адама можуть знову стати синами Божими. Прийнявши людську природу, Христос звеличив людство. Тепер грішні люди через зв'язок із Христом справді можуть відповідати імені “сини Божі”. Така любов не має собі рівної. Діти Небесного Царя — яка дорогоцінна обітниця! Незрівнянна любов Божа до світу, що не прийняв Його! Чи ж це не тема для серйозних роздумів? Ця думка полонить душу і підкоряє розум волі Божій. Чим глибше ми вивчаємо Божественний характер у світлі хреста, тим краще розуміємо, як милість, любов і прощення поєднуються зі справедливістю та правосуддям; тим виразнішими стають незліченні свідоцтва Божої любові і Його ніжного співчуття, що є більшим, ніж жалість матері до своєї неслухняної, примхливої дитини. ДХ 10.1