Дорога до Христа

Розділ 11. Велика перевага молитви

Бог звертається до нас через природу і відкриття, через дію Божого Провидіння та вплив Святого Духа. Але цього недостатньо: ми також повинні розкривати перед ним Свої серця. Для того, щоб мати духовне життя і силу, ми повинні перебувати в живому спілкуванні з нашим Небесним Отцем. Ми можемо розмірковувати про Бога та про Його діла, милосердя та благословення, але це ще не є в повному розумінні спілкування з Ним. Справжнє спілкування з Богом можливе лише тоді, коли в нас є що сказати Йому про наше особисте життя. ДХ 70.1

У молитві ми відкриваємо серця Богові як Другу. Це потрібно не тому, що Бог не знає, хто ми такі, але щоб допомогти нам прийняти Його. Молитва наближує не Бога до нас, а нас до Бога. ДХ 70.2

Коли Ісус був на землі, Він навчив Своїх учнів, як потрібно молитися. Він говорив їм про необхідність ввіряти Богові щоденні потреби і покладати на Нього всі свої турботи. Спаситель запевнив: їхні молитви будуть почуті. Це запевнення стосується і нас. ДХ 70.3

Сам Ісус, живучи серед людей, часто молився. Наш Спаситель поділяв наші потреби та немочі, і, щоб постійно мати певний запас сили для служіння та подолання труднощів, звертався за допомогою до Свого Небесного Отця. Христос — наш приклад в усьому. Він став нам Братом у наших немочах, “подібно до нас, був випробуваний у всьому”, але залишився безгрішним — Його природа цуралася зла. У світі гріха Спаситель зазнав душевних мук і боротьби. Ісус прийняв людську природу, тому молитва для Нього була необхідністю і перевагою. У спілкуванні зі Своїм Отцем Він знаходив радість і потіху. Якщо наш Спаситель — Син Божий — відчував потребу молитися, то наскільки більше немічні, грішні, смертні люди повинні мати потребу в щирій і постійній молитві. ДХ 71.1

Наш Небесний Отець готовий вилити на нас повноту Своїх благословень. Ми маємо перевагу досхочу пити з Джерела Його безмежної любові. А тому, чи не дивно, що ми так мало молимося! Бог охоче вислуховує щирі молитви Своїх дітей, а ми так часто виявляємо небажання розповісти Йому про свої потреби… Що можуть думати ангели небесні, дивлячись на бідних, безпорадних, спокушуваних людей, якщо серце Боже в безмежній любові готове дати їм більше, ніж вони можуть просити або думати, а вони моляться так рідко і мають так мало віри? Ангели з любов'ю служать Богові; їм приємно перебувати в Його присутності. Для них спілкування з Богом — найбільша радість. А в той час діти землі, котрим так необхідна допомога, яку може дати лише Бог, здається, цілком задоволені з того, що живуть без світла Його Духа, без спільності з Ним, без Його присутності. ДХ 71.2

Людей, які нехтують молитвою, огортає темрява диявола. Нашіптуючи спокуси, сатана доводить їх до гріха лише через те, що вони нехтують перевагою молитви, яку дав їм Бог. ДХ 71.3

Чому ж сини та дочки Божі так неохоче моляться, тоді як молитва є ключем у руках віри, який відмикає небесну скарбницю, де зберігаються безмежні багатства Всемогутнього? Якщо не молитися постійно й не пильнувати, нам загрожує небезпека стати байдужими, ухилитись від правдивої дороги. Сатана намагається постійно чинити нам перешкоди на шляху до престолу милості, щоб, знехтувавши молитвою та вірою, ми не отримали благодаті й сили для подолання спокуси. ДХ 71.4

Ми можемо твердо вірити, що за певних умов Бог вислуховує наші молитви і відповідає на них. Насамперед треба відчути потребу в Його допомозі. Він обіцяв: “Бо виллю Я воду на спрагнене, а текучі потоки — на суходіл” (Ісая 44:3). Хто голодний і спраглий, хто всім серцем лине до Бога, може бути впевнений, що Бог задовольнить його прагнення. Але Боже благословення буде отримане лише тоді, коли серце відкрите для впливу Святого Духа. ДХ 72.1

Гостра потреба, яку ми маємо, є найпереконливішим і найкрасномовнішим доказом на нашу користь. Але ми повинні самі звертатися до Господа, щоб Він задовольнив наші потреби: “Просіть і отримаєте” (Матв.7:7). “Той, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за нас всіх, як же з Ним і не дарує нам всього?” (Римл.8:32). ДХ 72.2

Однак, якщо ми миримося з беззаконням у власному серці, якщо прив'язані до якогось гріха, Господь не почує нас. Але молитва щирої душі, котра кається, завжди буде почута і прийнята. Якщо ви визнаєте всі свої гріхи і залишите їх, то можете вірити: Бог відповість на ваші прохання. Власною доброчинністю вам ніколи не здобути ласки Божої, бо лише завдяки заслугам Ісуса Христа ви зможете спастися; тільки Його кров може вас очистити. Проте ми повинні дотримуватися певних умов, за яких можемо бути прийнятими. ДХ 72.3

Другою умовою дієвості молитви є віра. “Той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду” (Євр.11:6). Ісус сказав Своїм учням: “…І все, що будете просити в молитві, вірте, що отримаєте — і буде вам” (Марк.11:24). Чи довіряємо ми Його слову? ДХ 72.4

Цьому запевненню немає меж, і вірний Той, Хто обіцяв. Навіть тоді, коли ми відразу не отримуємо того, чого просимо, ми неодмінно повинні вірити, що Господь нас чує і дасть відповідь на щиру молитву. Люди настільки схильні помилятись і бувають такими короткозорими, що деколи просять того, що не може принести їм благословення. Тому люблячий Небесний Отець у відповідь на молитви дає лише те, що принесе найбільшу користь, що ми самі вибрали б для себе, якби в промінні божественного світла могли бачити все так, як бачить Він. Навіть тоді, коли нам здається, що на наші молитви немає відповіді, ми повинні покладатись на Його обіцянку. Відповідь обов'язково надійде свого часу, і ми отримаємо благословення, в якому маємо найбільшу потребу. Проте вважати, що ми завжди отримаємо відповідь саме тоді і саме таким чином, як ми цього бажаємо, є самовпевненістю. Бог надто мудрий, щоб помилятись, і надто добрий, щоб позбавити благословення тих, хто тримається правди. Тому не бійтесь довіряти Йому, навіть якщо не отримали негайної відповіді на ваші молитви. Покладайтесь на Його тверду обітницю: “Просіть і буде вам дано” (Матв.7:7). ДХ 73.1

Якщо ми перебуваємо в полоні сумнівів і побоювань або намагаємось осягнути те, чого не можемо пояснити і що сприймається вірою, то наші труднощі примножаться і збільшаться. Але якщо ми прийдемо до Бога, усвідомлюючи власну безпорадність і залежність від Нього (а воно так і є насправді), і в смиренні та з непохитною вірою розповімо про свої потреби Тому, Хто має безмежний розум. Хто бачить все у Своєму творінні і керує Всесвітом згідно зі Своєю волею та Словом, — то Він почує наші благання і проллє світло в наші серця. Щира молитва об'єднує віруючих з безмежним Богом. У той час не може бути видимих доказів того, що Спаситель звертає Своє лице до нас із любов'ю та милосердям, але насправді це так. Його рука простерта над нами з любов'ю та сердечною ніжністю, хоча ми можемо й не відчувати Його видимого дотику. ДХ 73.2

Якщо людина просить у Бога милості та благословення, то її серце теж повинно сповнитися духом любові та прощення. Як можна молитись: “І прости нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим” (Матв.6:12) і водночас плекати духа непрощення? Якщо ми віримо, що Бог чує наші молитви, то повинні прощати ближнім так і настільки, наскільки ми самі сподіваємось бути прощеними. ДХ 74.1

Наполегливість у молитві є умовою для отримання відповіді. Постійно моліться, щоб зростати у вірі та християнському досвіді. Перебуваючи “в молитві постійно”, потрібно “бути тривалими і пильнувати з подякою в ній” (Римл.12:12; Колос.4:2). Апостол Петро просить віруючих: “Отже: будьте мудрі і пильнуйте в молитвах” (1Петр.4:7). Апостол Павло радить: “В усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою” (Фил.4:6). “А ви, улюблені, — писав апостол Юда, — будуйте себе найсвятішою вірою вашою, моліться Духом Святим і бережіть себе у Божій любові” (Юда 20—21). Постійна молитва — це непорушний союз душі з Богом, завдяки якому життя від Бога вливається у наше життя, наповнюючи його чистотою та святістю. ДХ 74.2

Ретельність у молитві конче необхідна. Ніщо не повинно бути перешкодою у молитві. Докладіть усіх зусиль, щоб підтримувати тісний зв'язок з Ісусом. Не пропускайте жодної нагоди бути там, де підносяться щирі молитви. Ті, хто справді шукають спілкування з Богом, будуть відвідувати молитовні зібрання і старанно виконувати свої обов'язки. Вони прагнутимуть отримати нові благословення, котрі можуть дати такі зібрання, і використовуватимуть кожну можливість бути там, де відчують на собі промені небесного світла. ДХ 74.3

Необхідно молитись у родинному колі, але не забувати про молитву на самоті, бо це життя душі. Неможливо зростати й укріплятись у благодаті, нехтуючи молитвою. Не досить молитися тільки в сім'ї або під час молитовних зібрань. Наодинці з Богом відкривайте своє серце перед Його всевидячим оком. Тільки Він повинен чути вашу потаємну молитву. Ніяке цікаве вухо не повинно чути ваших прохань. Перебуваючи на самоті з Богом, душа звільняється від стороннього впливу і звертається до Бога. Цілющим і благословенним буде вплив Того, Хто бачить таємне і завжди чує сердечні молитви; з простодушним довір'ям така людина спілкується з Богом і вбирає в себе проміння божественного світла, щоб укріпитись і здобути підтримку в боротьбі із сатаною. Отож, наша сила — у Богові. ДХ 74.4

Виконуючи свої щоденні обов'язки, моліться на самоті, якомога частіше відкривайте своє серце перед Богом! Саме так Єнох “ходив з Богом”. Ці непомітні молитви, немов дорогоцінний фіміам, підносяться до престолу благодаті. Сатана не може перемогти людину, серце якої перебуває з Богом. ДХ 75.1

Ніколи і ні за яких обставин молитва до Бога не буває недоречною. Ніхто не може перешкодити нам відкрити свої серця у щирій молитві. Наприклад, серед вуличного натовпу, під час напруженої роботи звертайтеся до Бога, прохаючи в Нього допомоги та керівництва, як це робив Неємія, коли викладав свою справу перед царем Артаксерксом. Завжди і всюди моліться. Нехай двері вашого серця будуть постійно відчинені; запрошуйте Ісуса увійти і перебувати в нас бажаним небесним Гостем. ДХ 75.2

Хоча вас може оточувати розбещене та нечисте середовище, немає потреби дихати його отруйними випарами; адже ви маєте змогу жити в чистій атмосфері Небес. Відкриваючи свої серця перед Богом у щирій молитві, ми можемо зберегти себе від нечистих, хтивих думок. Люди, серця яких відкриті, щоб сприймати допомогу та Божі благословення, не будуть перебувати в атмосфері, яка огорнула сучасний світ; вони — в постійному єднанні з небесами. ДХ 75.3

Необхідно глибше пізнати Ісуса і повніше усвідомити значення вічних цінностей. Відблиск небесної святості повинен прикрашати характери Божих дітей, а щоб це здійснилось, потрібно шукати божественного відкриття небесних істин. ДХ 75.4

Нехай же душа сягає небесних висот, щоб ми відчули подих чистої небесної атмосфери. Ми можемо постійно знаходитись так близько до Бога, що під час кожного несподіваного випробування наші думки звертатимуться до Нього так же природно, як квітка повертається до сонця. ДХ 76.1

Розповідайте Богові про свої потреби, радощі, печалі, турботи і побоювання. Це не обтяжить Його. Той, Хто перелічив волосся на вашій голові, не залишиться байдужим до потреб Своїх дітей. “Господь вельми милосердний та співчутливий” (Якова 5:11). Людські печалі зворушують Його любляче серце. Він переживає разом з нами, коли ми розповідаємо Йому про свої жалі. Розкажіть Йому про все, що тривожить вас. Жодний тягар не буде для Нього занадто тяжким, бо Він утримує світи і керує Всесвітом; Він не може бути байдужим до всього, що стосується вашого внутрішнього світу. Немає жодного розділу в книзі життя, який був би настільки незрозумілим, щоб Господь не міг його прочитати; жодне становище, в якому б ви опинилися, не може бути таким важким, щоб Він не міг вам допомогти. Жодне нещастя, котре спіткало найменшу Його дитину, жодне переживання, що непокоїть душу, жодна радість, жодна щира молитва — нішо не проходить повз увагу небесного Отця, усе знаходить живий відгук у Нього. “Розбитих серцем Він лікує і їхні болючі рани перев'язує” (Псал.146:3). Відносини між Богом і кожною людською душею є настільки повними і визначеними, ніби ця людина є єдиною душею на землі, що потребує Його опіки, за котру Він віддав Свого улюбленого Сина. ДХ 76.2

Ісус сказав: “Проситимете ви в Моє ім'я — і Я не кажу, що вблагаю Отця за вас, бо Отець Сам любить вас” (Йоан 16:26—27). “Я вас вибрав, щоб, чого не попросите Отця в ім'я Моє, Він дав вам” (Йоан 15:16). Але молитися в ім'я Ісуса — означає дещо більше, ніж тільки згадувати Його ім'я на початку та в кінці молитви. Це означає молитися згідно з волею та духом Ісуса, вірити у все, що Він обіцяв, покладатись на Його благодать і чинити Його волю. ДХ 76.3

Бог не бажає, щоб ми стали монахами або відлюдниками і сторонилися світу, аби присвятити себе лише на служіння Йому. Наше життя повинно бути подібним до життя Христа, Який, здійснюючи служіння для людей, знаходив час, щоб перебувати і наодинці з Богом. Однак, хто нічого не робить, а лише молиться, скоро перестане молитися або ж його молитва перетвориться на формальність. Коли люди ухиляються від громадського життя, відмовляються виконувати свої християнські обов'язки і нести свій хрест; коли вони перестають старанно працювати для Господа, Який невтомно трудився для них, — то вони вже не матимуть про що молитись; у них пропаде всяке бажання до святого життя. Молитви таких людей зосереджуються виключно на власних інтересах. Вони не можуть молитися про потреби людства, про встановлення Христового Царства, просячи в Нього сили для виконання цієї роботи. ДХ 77.1

Ми дуже багато втрачаємо, коли нехтуємо перевагою спілкуватися між собою, щоб підтримувати і підбадьорювати одне одного в служінні Богові. Істини Його Слова втрачають для нас свою силу і значення. Вони більше не освячують і не оживляють наших сердець, і ми духовно вмираємо. Спілкування без співчуття одне до одного не можна назвати християнським спілкуванням. Хто замикається сам в собі, той не виконує справи, яку доручив йому Бог. Належне виховання нашої суспільної природи робить нас уважними і співчутливими до інших і є надійним засобом, котрий зміцнює нас у служінні Богові. ДХ 77.2

Коли б християни більше спілкувалися і говорили поміж собою про Божу любов і дорогоцінні істини спасіння, то вони б укріплялися духовно і могли б справляти благотворний вплив на інших. Щодня ми можемо все глибше пізнавати нашого Небесного Отця, здобуваючи нові досвіди у Його благодаті; це викличе в нас бажання розповідати іншим про Його любов. І коли ми це робитимемо, наші серця будуть зігріті та підбадьорені. Якби ми більше думали і говорили про Ісуса, а менше — про себе, тоді б краще відчували Його присутність. ДХ 77.3

Якби ми згадували про Бога кожного разу, коли бачимо докази Його турботи про нас, то Він був би завжди в наших думках і ми знаходили б радість, розповідаючи про Нього та прославляючи Його. Ми говоримо про тимчасові земні справи, бо вони нас цікавлять. Ми говоримо про наших друзів, тому що любимо їх; з ними пов'язані наші радощі та печалі. Однак ми маємо підстави любити Бога палкіше, ніж своїх земних друзів. Думати про Нього, розповідати про Його доброту і силу — ось що повинно бути в нас на першому місці. Бог наділив нас щедрими благами не для того, щоб вони поглинали наші думки і почуття настільки, що в нас вже нічого не залишиться для Бога. Навпаки, вони повинні постійно нагадувати про Нього, єднаючи нас в любові та вдячності з небесним Благодійником. Ми занадто багато думаємо про земне життя. Звернімо ж свій погляд на відчинені двері небесного храму, де світло слави Божої сяє від обличчя Христа, “Який може завжди спасати тих, котрі приходять через Нього до Бога” (Євр.7:25). ДХ 78.1

Частіше прославляйте Бога за “милість та чудні діла Його для синів людських” (Псал.106:8). Наші духовні досвіди не повинні обмежуватися самими проханнями та очікуванням відповіді. Будемо пам'ятати не тільки про свої потреби, а й про ті блага, котрі ми отримуємо від Нього. Ми молимося так рідко і є занадто скупими у словах, коли йдеться про подяку… Ми постійно користуємося Божою милістю, але як мало ми дякуємо Йому за це і як рідко прославляємо Його за все, що Він зробив для нас… ДХ 78.2

У давнину Господь заповідав ізраїльтянам, коли вони збиралися для служіння Йому: “І будете їсти там перед лицем Господа, Бога вашого, і будете тішитися всім, до чого доторкнеться ваша рука, ви та ваші доми, якими благословив тебе Господь Бог твій” (Втор.12:7). Все, що ви робите для Божої слави, робіть з радістю, з піснями хвали та подякою, а не зі смутком чи незадоволенням. ДХ 78.3

Наш Бог — ніжний і милосердний Небесний Отець. Служіння Йому не повинно бути для нас безрадісним, обтяжливим. Участь у Божому ділі та служінні Йому мусить приносити нам найбільше задоволення. Бог не хотів би, щоб Його діти, заради яких був здійснений великий подвиг спасіння, поводилися так, неначе Він жорстокий і вимогливий Володар. Бог — наш найкращий Друг; і коли ми збираємося на богослужіння, Він хоче перебувати з нами, благословляти та втішати нас, сповнюючи наші серця радістю і любов'ю. Господь бажає, щоб Його діти знаходили втіху в служінні Йому, отримуючи від цього задоволення. Бог хоче, щоб ті, котрі приходять на богослужіння, могли піти додому з вдячними думками про Божу опіку та любов, аби вони знаходили силу для виконання своїх щоденних обов'язків, збагатившись Його благодаттю; поводилися б в усьому чесно і вірно. ДХ 79.1

Нам необхідно згуртуватися навколо хреста. Христос, і притому розп'ятий, повинен бути темою наших роздумів та розмов, джерелом найбільшої радості. Пам'ятайте про всі благословення, отримані від Бога. Усвідомивши Його безмежну любов, ми охоче віддамо усе в ті руки, котрі були прибиті за нас до хреста… ДХ 79.2

На крилах хвали душа лине до Небес. Там, в небесних оселях, Бога славлять співом і музикою. І коли ми висловлюємо Йому подяку, то приєднуємося до служіння небесних воїнств. “…Хто жертву подяки приносить, той шанує Мене” (Псал.49:23). ДХ 79.3

Прийдемо ж з благоговінням і радістю перед лице нашого Творця “з хвалою і пісноспівами” (Ісая 51:3). ДХ 79.4