Дорога до Христа

Розділ 9. Наше життя і вчинки

Бог є Джерелом життя, світла й радості для Всесвіту. Його благословення виливаються на все творіння, немов сонячне проміння та потоки життєдайної води. І якщо Бог живе в серцях людей, вони теж будуть випромінювати любов і благословення. ДХ 58.1

Наш Спаситель знаходив радість у тому, щоб піднімати грішників і спасати їх. Задля цього Він не дорожив Своїм життям, витерпів хрест, незважаючи на ганьбу. Ангели теж постійно трудяться для щастя інших. У цьому вони знаходять радість. Робота безгрішних ангелів полягає в тому, щоб допомагати нещасним, які у всіх відношеннях — як за характером, так і за станом — нижчі за них. А для гордого серця таке служіння здається принизливим. Дух безкорисливої любові Христа панує на небі й становить саму суть небесного блаженства. Це той дух, який матимуть послідовники Христа, і це та робота, яку вони виконуватимуть. ДХ 58.2

Коли любов Христа наповнює серце, то вона, подібно до чарівних пахощів, не може залишатися прихованою. Її святий вплив відчуватимуть усі, хто буде з нами спілкуватися. Дух Христа, що перебуває у серці, немов джерело в пустелі, освіжає кожного і викликає бажання у гинучого людства прийти й пити цю воду життя. Любов до Ісуса виявляється у бажанні працювати так, як працював Він для благословення та духовного піднесення людства. Ця любов навчить нас любити, бути лагідними та співчутливими до всього творіння, про яке піклується Небесний Отець. ДХ 58.3

Життя Спасителя на землі не було легким життям, присвяченим Самому Собі. Він невтомно, наполегливо, із запалом працював для спасіння грішних людей. Від Віфліємських ясел і до Голгофи Христос ішов дорогою самозречення, не ухиляючись від труднощів, виснажливих мандрівок, стомлюючих турбот і праці. Він говорив: “Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою для викуплення багатьох” (Матв.20:28). Це було головною метою Його життя. Усе інше було для Нього другорядним і сприяло основному служінню. Виконання волі Божої та завершення Його справи було для Нього хлібом і водою. У невтомній праці Він забував про Себе та Свої інтереси. ДХ 59.1

Так само всі, причетні до благодаті Христової, будуть готові на будь-яку жертву, щоб люди, за яких помер Ісус, також могли прийняти цей небесний дар. Вони будуть робити все можливе, аби світ став кращим. Такий дух є доказом справжнього навернення. Як тільки людина приходить до Христа, в її серці відразу з'являється бажання розповісти всім, якого дорогого Друга вона знайшла в Ісусі: істина, яка спасає та освячує, не повинна залишатися прихованою в серці. Якщо ми зодягнулись у праведність Христа і сповнені радістю від присутності Його Духа, то ми не зможемо мовчати. Якщо ми переконались, який добрий Господь, то в нас буде, що сказати іншим. Ми приведемо до Нього інших людей, як це зробив Филип, коли знайшов Спасителя. Ми будемо намагатися показати людям привабливість Христа і невидимі реальності прийдешнього світу. У нас виникне палке бажання йти тим шляхом, яким ходив Ісус, і вказати оточуючим нас людям на Агнця Божого, “Котрий бере на Себе гріх світу” (Йоан 1:29). ДХ 59.2

Наше прагнення нести щастя іншим людям принесе благословення і нам. Саме це Бог мав на меті, коли дав нам змогу брати участь у Плані спасіння. Він дав людям перевагу стати учасниками Його божественної природи, щоб вони могли поширювати благословення на інших. Це є найбільша честь і найбільша радість, якими Бог міг наділити людей. Ті, хто таким чином стають учасниками служіння любові, будуть найближче до свого Творця. ДХ 60.1

Бог міг би доручити нам проголошення Євангелія і справу служіння небесним ангелам. Він міг би застосувати й інші засоби для здійснення Свого наміру. Однак у Своїй безмежній любові Він обрав нас Своїми помічниками. Ми можемо співпрацювати з Христом та ангелами, розділяти їхні благословення, радість, духовне піднесення, які є наслідком самовідданого служіння. ДХ 60.2

Ми починаємо більше любити Христа, коли поділяємо Його страждання. Кожен самовідданий вчинок на благо інших робить нас милосерднішими і тісніше з'єднує з Відкупителем світу, Який, “бувши багатий, збіднів заради нас, щоб ми збагатились Його убозтвом” (2Кор.8:9). Життя лише тоді буде благословенням для нас, коли ми робитимемо справу, заради якої створені. ДХ 60.3

Коли ви візьметеся за роботу, яку Христос доручив своїм учням — приводити людей до Нього, ви зрозумієте власну потребу у більш глибокому досвіді та кращому розумінні Божих принципів. Тоді ви будете прагнути і жадати праведності. Ви будете звертатися за допомогою до Бога, і ваша віра міцнітиме, а душа буде напоєна з колодязя спасіння. Випробування та переживання, з якими ви зустрінетесь у житті, викличуть потребу глибше досліджувати Біблію та молитися. Ви будете зростати в благодаті та пізнанні Христа, набудете багатого духовного досвіду. ДХ 60.4

Дух безкорисливого служіння іншим надає характеру людини твердості, постійності, наповнює його Христовою любов'ю, приносить спокій і щастя. Прагнення облагороджуються, лінощам та егоїзмові не залишиться місця в серці. Ті, хто подібним чином виявлятимуть християнські чесноти, зростуть і зміцніють для Божої справи. Вони матимуть ясне духовне бачення, непохитну віру, котра постійно зростатиме, і все більшу силу в молитві. Дух Божий впливає на їхні серця, і Його божественний дотик викликає в душі святу співзвучність. Усі, хто присвячує себе самовідданій праці на благо інших, найнадійнішим чином звершують справу власного спасіння. ДХ 60.5

Ми зростаємо в благодаті лише тоді, коли безкорисливо виконуємо ту роботу, яку Христос доручив нам; коли робимо все від нас залежне, щоб допомагати і нести благословення людям, котрі потребують нашої допомоги. Сила прибуває в процесі роботи; діяльність є першою умовою життя. Хто думає підтримувати християнське життя, лише пасивно приймаючи благословення, які посилає благодать Божа, не роблячи нічого для Христа, подібний до людини, котра бажає тільки їсти, а не працювати. У духовному житті так само, як у фізичному світі, бездіяльність завжди призводить до виродження й занепаду. Людина, яка не хоче користуватися своїми руками й ногами, швидко втратить усяку здатність працювати ними. Так і християнин, котрий не використовує даних Богом сил, не тільки перестає зростати в Ісусі Христі, а й втратить і ту силу, яку мав. ДХ 61.1

Церква Христа є призначеним Богом знаряддям для спасіння людей. Вона повинна звіщати Євангеліє усьому світові. Цей обов'язок покладається на всіх християн. Кожен повинен в міру своїх сил і здібностей виконувати доручення Спасителя. Явлена нам любов Христа робить нас боржниками всіх тих, хто ще Його не знає. Бог дав нам Своє світло не для того, щоб тільки ми самі користувалися ним, але щоб поділилися ним з іншими. ДХ 61.2

Якби послідовники Христа ясно усвідомлювали свої обов'язки, то в язичницьких країнах, де тепер є, можливо, лише один вісник Євангелія, були б тисячі. А хто не міг би особисто брати участі у цій справі, підтримував би його своїми матеріальними засобами, співчуттям і молитвами. Тоді і в християнських країнах більше було б ревної праці для спасіння душ. ДХ 61.3

Наш обов'язок — працювати для Христа у своїй сім'ї або серед оточуючих нас людей, і немає потреби їхати в далекі країни, залишаючи родинне гніздо. Ми можемо це робити в колі власної сім'ї, в церкві, серед тих, з ким щоденно спілкуємося і зустрічаємося у ділових справах. ДХ 62.1

Спаситель провів більшу частину Свого земного життя, терпеливо працюючи в теслярській майстерні у Назареті. Небесні ангели супроводжували Володаря життя, коли Він спілкувався із землеробами і трудівниками, які навіть не здогадувались, що Він — Син Божий. Він сумлінно виконував Свій обов'язок і тоді, коли займався Своїм непоказним ремеслом, і коли зціляв хворих або ходив по бурхливих хвилях Галілейського моря. Так і ми можемо жити й працювати з Ісусом, виконуючи найскромніші обов'язки і посідаючи найнижче становище. ДХ 62.2

Апостол Павло пише: “Кожен із вас, у якім стані покликаний, хай у тім перед Богом лишається” (1Кор.7:24). Ділова людина може вести свої справи таким чином, що своєю чесністю прославить Бога. Віра справжнього послідовника Христа виявиться у всіх його вчинках, відкриваючи людям дух Христа. У працелюбному і вірному трудівникові може відбитися образ Того, Хто сумлінно трудився, виконуючи найпростішу роботу, коли жив серед Галілейських гір. Кожен, хто називає себе християнином, повинен працювати так, щоб інші, побачивши його добрі діла, могли прославити свого Творця і Відкупителя. ДХ 62.3

Деякі люди відмовляються служити Христові своїми природними здібностями через те, що інші володіють більшими талантами і перевагами для цієї справи. Поширена також думка, що Богові служити можуть лише ті, які мають особливі дари. Люди навіть думають, що Бог наділив відповідними талантами лише привілейований клас людей на противагу тим, які не мають покликання до цієї праці і не повинні сподіватися на винагороду за неї. Але в притчі про таланти нічого подібного не сказано. Господар, покликавши своїх слуг, кожному доручив особливу справу. ДХ 62.4

Ми можемо з любов'ю виконувати навіть найскромніші життєві обов'язки, “як Господеві” (Колос.3:23). Якщо любов Божа живе в серці, вона неодмінно виявиться й у житті. Ми будемо поширювати навколо себе пахощі Христа і справляти на інших облагороджуючий та благословенний вплив. ДХ 63.1

Не чекайте особливих нагод чи надзвичайних здібностей, щоб почати працювати для Господа. Не турбуйтесь про те, що буде думати про вас світ. Якщо ваше щоденне життя свідчить про чистоту й щирість вашої віри і люди переконуються в тому, що ви бажаєте допомогти їм, ваші зусилля не будуть даремними. Навіть найскромніші та найбідніші учні Ісуса можуть стати благословенням для інших. Вони можуть навіть не усвідомлювати, що роблять якесь особливе добро, але їх мимовільний благотворний вплив викликатиме потоки благословень, котрі будуть дедалі поглиблюватися й поширюватися, в той час як самі вони можуть і не знати про наслідки цього впливу аж до дня остаточної винагороди. їм і на думку не спадає, що вони роблять щось надзвичайно важливе. Таким людям немає потреби турбуватися про успіх. їм треба спокійно йти вперед, вірно виконуючи справу, доручену Богом. Тоді їхнє життя не буде даремним. Вони будуть щораз більше уподібнюватись Христові. Співпрацюючи з Богом у цьому житті, вони стають здатними до піднесеної праці і світлої радості майбутнього життя. ДХ 63.2