Дорога до Христа

Розділ 8. Зростання у Христі

Зміна серця, завдяки якій ми стаємо дітьми Божими, називається у Біблії народженням згори. Його можна порівняти з проростанням доброго зерна, посіяного сіячем. Подібним чином люди, котрі щойно навернулися до Христа, повинні, як “новонароджені немовлята”, зростати в “міру повного зросту в Христі Ісусі” (1Петр.2:2; Ефес.4:13). Немов добре насіння, посіяне на полі, вони повинні рости і приносити плоди. Пророк Ісая говорить, що “будуть звати їх дубами праведності, саджанцями Господніми, щоб прославився Господь” (Ісая 61:3). Ці приклади, запозичені зі світу природи, дають змогу краще зрозуміти таємниці духовного життя. ДХ 50.1

Людської мудрості та знань недостатньо, щоб дати життя навіть найменшій істоті. Рослини і тварини існують лише тому, що Бог наділив їх життям. Так само й духовне життя зароджується у серці людини тільки від Бога. Якщо людина “не народиться згори” (Йоан 3:3), то вона не зможе стати спільником того життя, яке прийшов дати нам Христос. ДХ 50.2

Те ж саме можна сказати і про ріст. Лише завдяки Богові розпускається брунька, а квітка перетворюється в плід. Тіль- ки Його силою розвивається насіння: спочатку “зелень, потім колос, а тоді повне збіжжя в колосі” (Марк.4:28). Пророк Осія сказав, що Ізраїль “розквітне, як лілея… забагатіють хлібом, зацвітуть, наче лоза виноградна” (Осія 14:6, 8). Ісус просить нас: “Подивіться на лілеї, як вони ростуть” (Лука 12:27). Рослини і квіти ростуть не самі по собі, не завдяки власним зусиллям, а тому що отримують від Бога все необхідне для життя. Дитина не може своєю силою чи прагненням додати собі зросту. Так само й ви турботами чи власними силами не можете забезпечити собі духовного зростання. Рослини і діти ростуть тому, що отримують з навколишнього середовища все необхідне для життя — повітря, сонячне світло й поживу. Чим ці дари природи є для тварин і рослин, тим Христос є для тих, хто покладається на Нього. Він для них — “вічне світло” (Ісая 60:19), сонце та щит (Псал.83:12); “Він буде Ізраїлеві, як роса…” (Осія 14:6). “Він спаде, як дощ на скошену луку, як краплі, що зволожують землю” (Псал.71:6). Христос — жива вода, “хліб Божий, що зійшов з неба і дає життя світові” (Йоан 6:33). ДХ 50.3

Бог послав людям незрівнянний дар — Свого Сина — і цим оточив увесь світ атмосферою благодаті — такою ж реальною, як атмосфера, що захищає нашу земну кулю. Всі, хто перебуває в цій життєдайній атмосфері, будуть жити і зростати до повної міри зросту в Христі Ісусі. ДХ 51.1

Як квітка тягнеться до сонця, щоб під його яскравим промінням набути досконалості форми та краси, так і ми повинні прагнути до Сонця Праведності, щоб у сяйві небесного світла наш характер ставав все більше подібним до характеру Христа. ДХ 51.2

Той самий урок є і в словах Ісуса: “Перебувайте в Мені, а Я в вас! Як гілка не може приносити плоду сама від себе, коли не буде на лозі, так і ви, коли не будете в Мені. Без Мене не можете робити нічого” (Йоан 15:4—5). Як гілка, відрубана від материнської лози, не може рости і плодоносити, так і ви не зможете жити святим життям, якщо не перебуватимете в Христі. Без Нього ви не маєте життя; ви не маєте сили протистояти спокусі, не можете зростати в благодаті та святості. Перебуваючи в Ньому, ви будете жити повнокровним життям. Отримуючи від Нього життєву силу, ви ніколи не зів'янете і не будете безплідними. Ви будете подібними до дерева, посадженого біля потоків вод. ДХ 51.3

Чимало людей вважає, що вони самостійно повинні виконати якусь частину цієї справи. Вони вірять, що Христос простив їхні гріхи, і тепер намагаються власними зусиллями жити праведно. Але їхні зусилля даремні. Ісус говорить: “Без Мене не можете робити нічого”. Зростання у благодаті, радість і корисність нашого життя повністю залежать від єдності з Христом. Перебуваючи в Ньому і спілкуючись з Ним щоденно і щогодини, ми зростатимемо в благодаті. Він не лише Засновник, а й Завершитель нашої віри. Христос — Перший і Останній, Він — у всьому. Ісус повинен бути з нами не тільки на початку чи в кінці нашого життєвого шляху, а й на кожному кроці. Давид сказав: “Уявляю я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці моїй — не захитаюсь” (Псал.15:8). ДХ 52.1

Можливо, у вас виникає питання: “Як я повинен перебувати в Христі?” Відповідь: так само, як і на початку, коли ви прийняли Його. “Отож, як ви прийняли Господа Ісуса Христа, так і ходіть в Ньому” (Колос.2:6). “Праведний вірою житиме” (Євр.10:38). Ви віддали себе Богові, щоб повністю належати Йому, аби служити і бути слухняними Йому; ви прийняли Христа як свого Спасителя. Ви не могли самі заплатити за власні гріхи чи змінити своє серце, але, віддавшись Богові, повірили, що Він все це здійснив для вас заради Христа. Вірою ви стали власністю Христа і вірою повинні зростати в Ньому — віддаючи і приймаючи. Ви повинні віддати все: своє серце, волю, служіння, віддати Йому самого себе, щоб виконувати всі Його веління. І ви так само повинні прийняти все: повноту благословення в особі Христа, щоб Він жив у вашому серці, був вашою міццю, праведністю і щоб одержати силу для послуху. ДХ 52.2

Кожного ранку посвячуйте своє життя Богові. Нехай це буде найпершою вашою справою. Моліться так: “Візьми мене, Господи! Я повністю належу Тобі. Я складаю всі свої плани біля Твоїх ніг. Використай мене сьогодні у Твоєму служінні. Будь зі мною, щоб усі справи я звершував разом з Тобою”. Це необхідно робити щодня. Отже, щоденно вранці посвячуйте себе Богові. Вручайте Йому всі свої плани, будьте готові виконати їх або відмовитися від них, керуючись Його Провидінням. Таким чином ви щоденно віддаватимете своє життя в руки Божі, і воно ставатиме дедалі подібнішим до життя Христа. ДХ 53.1

Життя у Христі — це життя спокою. У християнина може не бути піднесених почуттів, але він завжди матиме внутрішню впевненість і мир. Ви покладаєтесь не на себе, а на Христа. Ваша немічність з'єднується з Його силою, ваше незнання — з Його мудрістю, ваше безсилля — з Його всемогутністю. Тому ви не повинні дивитися на себе; не дозволяйте думкам зосереджуватися на собі — дивіться на Христа. Розмірковуйте про Його любов, красу і досконалість божественного характеру. Христос у Своєму самозреченні, Христос у Своєму приниженні, Христос у Своїй чистоті та святості, Христос у Своїй незрівнянній любові — ось теми, над якими слід замислюватись. Люблячи Христа, наслідуючи Його приклад і повністю покладаючись на Нього, ви зможете стати подібними до Нього. ДХ 53.2

Ісус говорить: “Перебувайте в Мені” (Йоан 15:4). У цих словах висловлена ідея спокою, постійності та впевненості. Далі Він знову запрошує: “Прийдіть до Мене… і Я заспокою вас” (Матв.11:28—29). Псалмист висловлює цю саму думку: “Спокійним будь у Господі, надійся на Нього” (Псал.36:7). А пророк Ісая запевняє: “В тихості і надії вся ваша потуга” (Ісая 30:15). Цей спокій не можна знайти в бездіяльності, бо в запрошенні Спасителя обіцянка дати спокій поєднується із закликом до праці: “Візьміть ярмо Моє на себе… і знайдете спокій” (Матв.11:29). Християнин, який повністю покладається на Христа, виявлятиме найбільшу ревність і завзятість на Божій ниві. Коли людина зосереджує свої думки на собі, вона відвертається від Христа — Джерела життя й сили. Ось чому сатана постійно намагається відвернути увагу людей від Спасителя, щоб таким чином перешкодити їх спілкуванню та єдності з Христом. На втіхи цього світу, життєві турботи, труднощі та печалі, провини інших людей, на власні помилки і недосконалості — на що-небудь із цього або навіть на все це сатана намагатиметься скерувати ваші думки. Не піддавайтесь на його хитрощі. Думки багатьох щирих і сумлінних людей, які бажають жити для Бога, він дуже часто зосереджує на їхніх власних помилках і безсиллі. Розділяючи їх таким чином з Христом, він сподівається здобути перемогу. Не слід зосереджуватися на собі, перебуваючи в тривозі та сумнівах щодо нашого спасіння. Все це віддаляє людину від Джерела її сили. Довірте своє життя Богові і покладайтеся на Нього. Говоріть і думайте про Ісуса. Ваше “я” повинно розчинитися в Ньому. Відкиньте всі сумніви та страх. Скажіть разом з апостолом Павлом: “І вже не я живу, але живе в мені Христос. А що нині живу в тілі, то живу вірою в Сина Божого, Котрий мене полюбив і видав Себе за мене” (Гал.2:20). Спочиньте у Христі. Він здатний зберегти те, що ви Йому довірили. Коли ви знаходитесь у Його руках, то все подолаєте силою Того, Котрий вас полюбив. ДХ 53.3

Прийнявши людську природу, Христос зв'язав Себе з людством узами любові, яких не зможе розірвати жодна сила, хіба що людина по своїй волі розлучиться з Ним сама. Сатана різноманітними спокусами буде зваблювати вас розірвати цей зв'язок, прийняти рішення залишити Христа. Ось саме тут потрібно пильнувати, молитись і докладати всіх зусиль, щоб жодні спокуси не примусили нас обрати собі іншого господаря. Адже за нами завжди залишається право вибору. Зосередьмо ж свій погляд на Христі, і Він збереже нас. Доки ми з Ісусом, ми перебуватимемо у безпеці. Ніхто не зможе вирвати нас з Його рук. Постійно споглядаючи на Христа, ми “переображуємося в Його ж образ від слави в славу, згідно з діянням Господнього Духа” (2Кор.3:18). ДХ 54.1

Саме так перші учні стали схожими на нашого дорогого Спасителя. Почувши Його слова, вони відчули свою потребу в Ньому. Вони шукали Його, знайшли і пішли слідом за Ним. Учні перебували з Ним скрізь: вдома, за столом, на лоні природи. Вони навчались у Нього щодня, приймаючи з Його уст уроки святої правди; дивились на Нього, як слуги на пана, щоб зрозуміти, як потрібно діяти. Учні Христа в усьому були подібні до нас (див. Якова 5:17). Вони повинні були так само, як і ми, боротися з гріхом, так само потребували благодаті, щоб жити святим життям. ДХ 55.1

Навіть улюблений учень Ісуса, Йоан, котрий найбільше був подібний до Спасителя, не мав віл природи такого привабливого характеру. Спочатку він був не тільки самовпевненим і честолюбним, а й нестриманим та злопам'ятним. Та пізнавши краще божественний характер Христа, він побачив власні недоліки, і це упокорило його. Сила й терпіння, могутність і ніжність, велич і лагідність, які він бачив у щоденному житті Сина Божого, викликали в його душі захоплення та любов. З кожним днем серце Йоана більше тягнулося до Христа, поки любов до Вчителя не витіснила з його душі любов до себе. Під впливом перетворюючої сили Христа зникли честолюбство та нестриманість. Відроджуюча сила Святого Духа оновила серце Йоана. Сила Христової любові здійснила зміну в його характері. Це є переконливим доказом єдності з Ісусом. Якщо в серці людини живе Христос, то вона повністю змінюється, Його любов пом'якшує серце, упокорює душу і спрямовує думки та бажання до Бога. ДХ 55.2

Після того, як Христос вознісся на небо, Його послідовники продовжували відчувати Його присутність. Це була особиста присутність, що наповнювала душу світлом і любов'ю. Ісус — Спаситель, Який ходив, говорив і молився з ними, підбадьорював і потішав їх, був узятий на небо, в той час коли Його уста проголошували вістку миру. Його вже оточила хмара ангелів, а до учнів все ще линули Його слова: “Ось Я з вами по всі дні до кінця світу” (Матв.28:20). Він вознісся на небо в людській подобі. Тому учні знали, що там, перед престолом Божим, перебуває їхній Друг і Спаситель, любов Якого незмінна і Який надалі залишається з багатостраждальним людством. Христос представив Богові заслуги Своєї дорогоцінної крові — Свої пробиті руки і ноги як доказ тієї великої ціни, заплаченої за викуплених. Учні знали, що Він вознісся на небо, щоб там приготувати їм місце, і що Він прийде знову і візьме їх до Себе. ДХ 55.3

Зібравшись разом після вознесіння Христа, учні горіли бажанням звернутися до Отця Небесного зі своїми молитвами в ім'я Ісуса. Урочисто, з благоговінням вони схилились у молитві, повторюючи дане їм запевнення: “Чого тільки попросите в Отця в ім'я Моє, — Він дасть вам. Донині ви нічого не просили в ім'я Моє. Просіть — і отримаєте, щоб радість ваша була повна” (Йоан 16:23—24). Простягаючи руки віри щораз вище, вони все з більшим переконанням говорили: “Христос помер і воскрес; Він по правиці Бога і заступається за нас” (Римл.8:34). Удень П'ятидесятниці до них зійшов Утішитель, про Якого Христос сказав: “Він… буде у вас” (Йоан 14:17). При цьому Він зауважив: “Краще для вас, щоб Я пішов, бо якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас, а якщо піду, то пошлю Його до вас” (Йоан 16:7). Від того часу Христос через Святого Духа завжди мав перебувати в серцях Своїх дітей. Тепер ця єдність із Ним була тіснішою, ніж тоді, коли Він був з ними особисто. Від них виходило світло, сила та любов Христа, Який жив у їхніх серцях, і люди “дивувались і пізнавали їх, що вони були з Ісусом” (Дії 4:13). ДХ 56.1

Сьогодні Христос бажає бути для Своїх дітей Тим, Ким Він був для перших учнів. Коли Христос останній раз молився у тісному колі Своїх учнів, Він просив: “Не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова увірують в Мене” (Йоан 17:20). ДХ 56.2

Ісус молився за нас, благаючи Бога, щоб ми були єдині з Ним, як Він єдиний зі Своїм Отцем. Яка це чудова єдність! Спаситель сказав про Себе: “Син нічого не може чинити Сам від Себе!” (Йоан 5:19). “Отець, що пробуває в Мені, Він чинить ті діла” (Йоан 14:10). Тому, якщо Христос живе в наших серцях, Він “викликає в нас і хотіння, і діяння за доброю волею Своєю” (Фил.2:13). Тож будемо працювати так, як працював Він, виявляючи такий самий дух. Люблячи Його та перебуваючи в Ньому, ми будемо в усьому ставати подібними до “Того, Котрий є Голова, Христос” (Ефес.4:15). ДХ 57.1