Наочні уроки Христа
Розділ 19. Міра прощення
Петро підійшов до Христа з питанням: “Як згрішить мій брат проти мене, чи маю йому прощати до семи разів?” Рабини обмежили міру прощення до трьох образ. Петро, дотримуючись, як він вважав, учення Христа, вирішив розширити її до семи, тобто до числа, що символізувало досконалість. Але Христос навчав, що ми ніколи не повинні втомлюватися прощати. Не “до семи разів, — сказав Він, — але до сімдесяти разів по сім”. НУХ 164.1
Далі Він указав на справжню підставу прощення та небезпеку плекати в собі дух непрощення. Господь у притчі розповів про те, як цар повівся зі своїми слугами, управителями його царства. Деякі із цих службовців оперували величезними сумами державних грошей. Коли цар перевіряв довірену їм роботу, до нього привели одного з таких людей. Виявилося, що за ним рахується надзвичайно великий борг його панові — десять тисяч талантів. Він не мав чим заплатити, тому, відповідно до поширеного звичаю, цар наказав продати його разом з усім, що в нього було, і заплатити борг. Слуга у відчаї упав до його ніг і почав благати: “Потерпи ще мені, — й усе тобі віддам”. “Змилосердившись, пан того раба відпустив його й простив йому борг”. НУХ 164.2
“Коли вийшов той раб, він зустрів іншого раба, який був винен йому сто динаріїв, схопив його, почав душити, проказуючи: Віддай те, що винен! А той другий раб, упавши, благав його, кажучи: Потерпи мені, я все віддам тобі. Він же не забажав і вкинув його до в'язниці, доки не віддасть борг. Побачивши, що сталося, інші раби дуже засмутилися, пішли й розповіли своєму панові про все, що сталося. Тоді його пан покликав його та каже йому: Лукавий рабе, увесь той борг я тобі простив, бо ти вблагав мене. Чи не слід і тобі було змилосердитися над твоїм співрабом, як я змилосердився над тобою? Розгнівавшись, його пан передав його катам, доки не віддасть увесь борг”. НУХ 164.3
Ця притча містить деталі, які необхідні лише для створення цілісної картини і не мають своїх відповідників у духовному тлумаченні притчі. На них не слід звертати особливої уваги. Тут ілюструються деякі великі істини, і саме на них слід зосередити думки. НУХ 165.1
Дароване царем прощення символізує Божественне прощення усіх гріхів. Христос зображений царем, Котрий, змилосердившись, простив борг свого раба. Людина перебувала під засудженням порушеного закону і не могла спасти себе. Тому в наш світ прийшов Христос, зодягнув Свою Божественність у людське тіло і віддав Своє життя, Праведник — за неправедних. Він віддав Себе за наші гріхи і кожній душі безкоштовно пропонує прощення, куплене ціною Ного крові. “З Господом милість, і велике визволення з Ним” (Псал.129:7). НУХ 165.2
На підставі цього ми маємо виявляти співчуття до наших братів-грішників. “Коли Бог нас так полюбив, то й ми повинні любити один одного!” (1Івана 4:11). “Даром отримали, — каже Христос, — даром давайте” (Матв.10:8). НУХ 165.3
Притча повідомляє, що боржник почав благати царя про відстрочку, обіцяючи: “Потерпи ще мені, — й усе тобі віддам”, — тому вирок було скасовано, увесь борг анульовано. Невдовзі боржник отримав нагоду вчинити за прикладом свого пана, котрий простив його. Вийшовши, він зустрів іншого раба, який заборгував йому невелику суму. Йому простили десять тисяч талантів, а цей боржник був винен йому лише сто динаріїв. Однак той, із ким так милостиво вчинили, повівся зовсім по-іншому зі своїм співтоваришем. Його боржник благав його тими ж словами, з якими він сам упав до ніг царя, проте результат був протилежним. Той, хто недавно сам був прощений, не мав милосердя і співчуття. Він не виявив до свого товариша милості, виявленої до нього. Він знехтував проханням трохи потерпіти. Заборгована йому мізерна сума грошей — ось про що зараз думав невдячний слуга. Він зажадав усього, що вважав своїм, і привів у виконання той самий вирок, який так милостиво був скасований щодо нього. НУХ 165.4
Як багато людей і сьогодні виявляють такий самий дух. Благаючи свого пана про милість, боржник не мав правильного розуміння величини свого боргу. Не усвідомлюючи безнадійності власного становища, він сподівався, що зможе звільнитися самостійно. “Потерпи ще мені, — сказав він, — й усе тобі віддам”. Подібним чином багато людей сподіваються власними ділами заслужити Божу прихильність. Вони не усвідомлюють свою безпорадність, не приймають Божої благодаті як безкоштовного дару, а намагаються зростати у власній праведності. Їхні серця не зламані й не упокорені усвідомленням своєї гріховності, для них характерні вимогливість і дух непрощення щодо інших. Їхні власні гріхи проти Бога порівняно з гріхами їхніх братів проти них співвідносяться як десять тисяч талантів до ста динаріїв — приблизно як мільйон до одного; однак вони насмілюються не прощати інших. НУХ 166.1
У притчі пан викликає немилосердного боржника до себе й “каже йому: Лукавий рабе, увесь той борг я тобі простив, бо ти вблагав мене. Чи не слід і тобі було змилосердитися над твоїм співрабом, як я змилосердився над тобою? Розгнівавшись, його пан передав його катам, доки не віддасть увесь борг. Так і Мій Отець Небесний, — сказав Ісус, — чинитиме з вами, якщо не простите від вашого серця кожний братові своєму [його переступів] ”. Хто відмовляється прощати, той руйнує власну надію на прощення. НУХ 166.2
Проте не слід неправильно застосовувати вчення цієї притчі. Дароване Богом прощення жодним чином не зменшує нашого обов'язку коритися Йому, так само як дух прощення, виявлений нами до ближніх, не применшує вимог щодо їхніх боргових зобов'язань. У молитві, котрої Христос навчив Своїх учнів, Він сказав: “Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим” (Матв.6:12). Цим Він не хотів сказати: аби наші гріхи були прощені, ми не повинні вимагати від наших боржників те, що належить нам по праву. Якщо вони не спроможні розрахуватися, можливо навіть унаслідок не зовсім мудрого управління, їх не потрібно кидати до в'язниці, утискати або грубо з ними поводитися; однак притча не навчає нас заохочувати неробство. Слово Боже говорить: якщо людина не хоче працювати, то нехай і не їсть (2Сол.3:10). Господь не вимагає, аби хтось своєю тяжкою працею утримував ледарів. Багато людей марнують час, не докладаючи достатніх зусиль у роботі, що призводить до бідності та нестатків. Якщо вони не виправляють цих вад, а лише потурають їм, то будь-яка допомога їм подібна до складання цінностей у дірявий мішок. Проте буває неминуча бідність, і в таких випадках ми маємо виявити ніжність і співчуття до нещасних. Ми повинні ставитися до інших так, як хотіли б, щоб у подібних обставинах ставилися до нас. НУХ 166.3
Святий Дух через апостола Павла напучує нас: “Отож, коли є яка втіха в Христі, коли є яка відрада в любові, коли є яка спільність Духа, коли є якесь милосердя і щедрість, доповніть мою радість, щоб ви думали те саме, мали ту саму любов, були однодушні й одної думки. Нічого не робіть наперекір чи з марнославства, але в покорі вважайте один одного більшим за себе. Нехай кожний дбає не про себе, а про інших. Плекайте в собі ті самі думки, що й у Христі Ісусі” (Филп.2:1—5). НУХ 167.1
Однак ми не повинні легковажно ставитися до гріха. Господь не велить нам мовчки терпіти образи з боку наших братів. Він говорить: “Коли згрішить твій брат, — докори йому” (Луки 17:3). Гріх слід назвати його справжнім ім'ям, і його згубність має бути розкрита перед грішником. НУХ 167.2
Павло, натхненний Святим Духом, повчає Тимофія: “Утверджуй за сприятливих і несприятливих обставин, докоряй, потішай, закликай — з усякою терпеливістю і повчанням” (2Тим.4:2). А до Тита він пише: “Бо є багато таких, що не коряться, пустослівних і обманщиків… З цієї причини викривай їх нещадно, аби ставали здоровими у вірі” (Тита 1:10—13). НУХ 167.3
“Коли згрішить твій брат проти тебе, піди й докори йому віч-на-віч. Коли послухає тебе, ти придбав свого брата; а коли не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб устами двох або трьох свідків підтвердилося кожне слово; коли не послухає їх, скажи церкві; а коли й церкви не послухає, хай буде тобі як язичник і митник” (Матв.18:15—17). НУХ 168.1
Наш Господь навчає, що суперечки між християнами мають вирішуватися в середовищі церкви. Їх не слід відкривати перед тими, хто не боїться Бога. Якщо християнина образив його брат по вірі, нехай він не звертається до суду невіруючих. Нехай діє згідно з повелінням Христа. Хай не мститися за себе, натомість намагається спасти свого брата. Бог подбає про інтереси тих, хто любить і боїться Його, а ми з цілковитою довірою можемо доручити нашу справу Тому, Хто судить праведно. НУХ 168.2
Надто часто буває так, що зло повторюється знову й знову, і винний щоразу визнає свій гріх, тоді ображений втомлюється, вважаючи, що вже достатньо прощав. Однак Спаситель ясно говорить, як поводитися з грішником: “Коли згрішить твій брат, — докори йому, а коли покається, — прости йому” (Луки 17:3). Не цурайтеся його як негідного вашого довір'я. Пильнуйте “за собою, щоб і собі не потрапити в спокусу” (Гал.6:1). НУХ 168.3
Якщо ваші брати припускаються помилок, вам слід прощати їх. Коли вони приходять до вас, визнаючи свою провину, ви не повинні казати: “Я не думаю, що вони достатньо упокорилися. Я вважаю, що їхнє визнання нещире. Яке ви маєте право судити їх, ніби можете читати серце? Слово Боже говорить: ‘Коли покається, — прости йому. І якщо сім разів на день згрішить проти тебе і сім разів на день звернеться до тебе, кажучи: Каюся! — прости йому’” (Луки 17:3—4). І не тільки сім раз, але сімдесят разів по сім — тобто стільки разів, скільки Бог прощає нас. НУХ 168.4
Ми самі зобов'язані усім Божому дару благодаті. Заповіт благодаті утвердив наше усиновлення. Благодать у Спасителі здійснила наше викуплення і наше відродження; завдяки цій благодаті відбувається наше зростання до високого звання співспадкоємців із Христом. Нехай же вона буде відкрита іншим. НУХ 168.5
Не давайте жодного приводу для розчарування тому, хто спіткнувся. Не дозволяйте фарисейській жорстокості увійти в серце і завдати болю братові. Нехай жодна гірка насмішка не промайне в розумі чи серці. Хай у голосі не відчувається навіть натяку на зневагу. Якщо ви скажете необережне слово, якщо продемонструєте байдуже ставлення або виявите підозру чи недовір'я, це може призвести до загибелі душі. Винному потрібний брат зі співчутливим серцем Старшого Брата, щоб торкнутися його людського серця. Нехай він відчує сильний потиск співчутливої руки і почує тихе запрошення до спільної молитви. Бог допоможе пережити вам обом багатий духовний досвід. Молитва єднає нас одного з одним та Богом. Молитва приводить до нас Христа і дає ослабленій, збентеженій душі нові сили для перемоги над світом, власним тілом та дияволом. Молитва відбиває атаки сатани. НУХ 169.1
Коли людина відвертається від вад ближніх, аби споглядати Христа, Бог здійснює перетворення в її характері. Дух Христа, працюючи над серцем людини, приводить його у відповідність з образом Спасителя. Тоді і ви докладіть зусиль, щоби звеличити Ісуса. Спрямуйте погляд грішника на Агнця Божого, “що на Себе бере гріх світу” (Івана 1:29). Здійснючи цю роботу, пам'ятайте: “Той, хто навернув грішника з його облудної дороги, спасе свою душу від смерті й покриє безліч гріхів” (Якова 5:20). НУХ 169.2
“Якщо ж не прощаєте людям [їхніх переступів], то й ваш Отець не простить вам ваших переступів” (Матв.6:15). Дух непрощення не можна виправдати нічим. Хто не виявляє милосердя до інших, той показує, що сам не є причасником Божої вибачної благодаті. Завдяки Божому прощенню серце грішника пригортається до великого серця Безмежної любові. Потік Божественного співчуття зливається в його душу, а від нього — і в душі інших. Ніжність і милість, явлені Христом у Його дорогоцінному житті, будуть виявлені і в житті тих, що стали причасниками Його благодаті. “Якщо ж хто не має Христового Духа, той не Його” (Римл.8:9). Він відчужується від Бога і тим прирікає себе на вічне розділення з Ним. НУХ 169.3
Щоправда, така людина колись могла одержати прощення, проте її немилосердний дух свідчить, що тепер вона відкидає Божу вибачну любов. Вона відокремилася від Бога і зараз перебуває в такому стані, як перед прощенням. Вона зреклася свого покаяння, її гріхи залишаються на ній, ніби вона і не каялась. НУХ 170.1
Великий урок цієї притчі міститься у контрасті між Божим співчуттям та жорстокістю людини; у тому факті, що Божа милість має бути мірилом нашого прощення. “Чи не слід і тобі було змилосердитися над своїм співрабом, як я змилосердився над тобою?” НУХ 170.2
Господь не прощає нас тому, що ми прощаємо, а прощає нас, як ми прощаємо. Основою усього прощення є незаслу- жена Божа любов, а наше ставлення до інших свідчить, чи зробили ми цю любов своєю власною. Тому Христос говорить: “Бо яким судом судите, таким будуть судити і вас, і якою мірою міряєте, такою буде відміряно і вам” (Матв.7:2). НУХ 170.3