Наочні уроки Христа
Розділ 16. “Пропав — i знайшовся”
Притчі про загублену вівцю, загублену драхму та блудного сина яскраво змальовують Божу співчутливу любов до тих, хто віддалився від Нього, Хоч вони і відвернулися від Бога, Він не залишає їх у біді. Він сповнений доброти й ніжного співчуття до тих, хто зазнає спокус з боку підступного ворога. У притчі про блудного сина зображено, як Господь поводиться з тими, котрі колись пізнали Батьківську любов, але дозволили спокусникові уловити їх для своєї волі. НУХ 133.1
“Один чоловік мав двох синів. І сказав молодший з них батькові: Батьку, дай мені належну частину майна! І він поділив між ними майно. А через кілька днів, забравши все, молодший син подався до далекого краю”. НУХ 133.2
Молодшому синові набридло виконувати стримуючі правила батьківського дому. Він вважав, що його свобода обмежена. Батьківські любов і турбота щодо нього не були належно оцінені, і він вирішив іти за нахилами власного серця! НУХ 133.3
Цей юнак не визнає жодних зобов'язань щодо батька і не виражає йому вдячності, натомість заявляє про своє синівське право на частину батьківського майна. Спадщину, яка залишилася б йому після смерті батька, він бажає одержати вже тепер. Не дбаючи про майбутнє, він прагне насолод сьогодні. НУХ 133.4
Одержавши свою спадщину, син іде “до далекого краю”, подалі від батьківського дому. Маючи багато грошей і свободу робити, що заманеться, він тішиться, що здійснилося бажання його серця. Тепер ніхто не скаже йому: не роби цього, це пошкодить тобі, або: чини так, бо це правильно. Розбещені друзі допомагають йому опускатися дедалі глибше — на дно гріха, і він “розтратив своє майно, живучи розпусно”. НУХ 134.1
Біблія говорить про людей, котрі, “називаючи себе мудрими, стали нерозумними” (Римл.1:22); їхню історію повторив юнак із притчі. Майно, яке егоїстично вимагав від батька, він розтратив на блудниць. Багатство його молодого життя спустошене. Дорогоцінні роки життя, сила інтелекту, блискучі перспективи молодості, духовні прагнення — усе згоріло в полум'ї пристрасті. НУХ 134.2
У країні настає великий голод, і юнак починає бідувати; він пристає до одного з громадян тієї землі, а той посилає його на свої поля пасти свиней. Для єврея це було одним з найбільш принизливих, ганебних занять. Юнак, що хвалився своєю свободою, тепер стає рабом. Він переживає гніт найгіршого рабства — “у пута власного гріха він потрапляє” (Прип.5:22). Блиск та принади, що так вабили його, зникли, і він відчуває весь тягар своїх кайданів. Сидячи на землі в спустошеній і виснаженій голодом країні, без жодних друзів поруч, крім свиней, він був би радий насититися стручками, що їли ці тварини. З веселої компанії, яка оточувала його в безжурні дні, їла й пила за його рахунок, не залишилося нікого, хто б йому тепер допоміг. Куди ж поділася його буйна радість? Заспокоюючи своє сумління, гамуючи свою чутливість, він вважав себе щасливим. Але тепер, не маючи грошей, постійно голодний, з приниженою гідністю, морально спустошений, безвольний і, здавалося, із назавжди похованими благородними почуттями, він був найнещаснішим зі смертних. НУХ 134.3
Яка картина жалюгідного стану грішника! Хоч і оточений благословеннями Божої любові, грішник, схильний до потурання своїм слабкостям та гріховним насолодам, нічого так не бажає, як розділення з Богом. Подібно до невдячного сина, він вимагає від Бога добра, котре, на його думку, належить йому по праву. Він приймає його як належне, не збираючись зі свого боку відповісти Богові подякою та служінням любові. Як Каїн пішов від лиця Господнього шукати собі оселю, як блудний син подався до “далекого краю”, так і грішники шукають щастя, забуваючи про Бога. НУХ 134.4
Яким би зовні не виглядало життя, зосереджене на собі, насправді ж це витрачене надаремно життя. Хто намагається жити без Бога, той розтрачує своє майно. Він марно витрачає дорогоцінні роки, губить сили розуму, серця й душі і таким чином стає банкрутом для вічності. Людина, яка віддаляється від Бога задля служіння собі, стає рабом мамони. Розум, створений Богом для спілкування з ангелами, деградує до служіння земному й нікчемному. Такий неминучий кінець служіння самому собі. НУХ 135.1
Якщо ви обираєте таке життя, знайте: ви витрачаєте гроші на те, що не хліб, і працюєте на те, що не насичує. Надходить час, коли усвідомите своє падіння. Самотні, у далекому краї, ви відчуваєте себе нещасним і у відчаї вигукуєте: “Нещасна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті?” (Римл.7:24). У словах пророка міститься загальна істина: “Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає! І він буде, як голий той кущ у степу, і не побачить, щоб добре прийшло, і він пробуватиме в краї сухому в пустині, у краї солоному та незамешканому” (Єрем.17:5—6). Бог “Своєму сонцю велить сходити над злими і над добрими та посилає дощ на праведних і на неправедних” (Матв.5:45); але люди володіють правом позбавляти себе сонячного світла й дощу. Таким чином, у той час як сяє Сонце Праведності і для всіх даром посилаються дощі благодаті, ми можемо, віддаляючись від Бога, продовжувати пробувати “в краї сухому в пустині”. НУХ 135.2
Однак Божа любов продовжує сумувати за тим, хто обрав життя без Нього; усіма способами вона намагається повернути його до батьківського дому. Перебуваючи в такому жалюгідному стані, блудний син “опам'ятався”. Оманливі пута, котрими сатана полонив його, були розірвані. Він побачив, що його страждання були результатом власної нерозсудливості, і сказав: “Скільки наймитів мого батька мають у надлишку хліба, а я тут гину з голоду. Встану, піду до свого батька”. До цього нещасного приходить надія через спогади про батьківську любов. Саме ця любов тягнула його додому. Так само впевненість у Божій любові спонукує грішника повернутися до Бога. “Доброта Божа веде тебе до покаяння” (Римл.2:4). Золотий ланцюжок милосердя, співчуття й любові Бога обвиває кожну душу, що потрапила в небезпеку. Господь промовляє: “Я вічним коханням тебе покохав, тому милість тобі виявляю!” (Єрем.31:3). НУХ 135.3
Син вирішує визнати свою провину. Він прийде до батька і скаже: “Отче, я згрішив перед небом і перед тобою і вже негідний зватися твоїм сином”. Але він додає, виявляючи своє обмежене розуміння батьківської любові: “Прийми ж мене як одного з твоїх наймитів!” НУХ 136.1
Ця молода людина залишає стада свиней, стручки і звертає свій погляд додому. Тремтячи від слабості, виснажений голодом, він, однак, наполегливо і нетерпляче прямує дорогою. Йому нема чим прикрити своє лахміття, але нещастя перемогло гордість, і він поспішає проситися в наймити там, де колись був сином. НУХ 136.2
Як мало думав цей веселий, безтурботний юнак, виходячи тоді за ворота батьківського дому, про біль і смуток, які залишив у серці батька. Коли він танцював та бенкетував зі своїми розпусними друзями, як мало думав про ту тінь, що впала на його дім. І тепер, втомившись, перемагаючи біль у ногах, він продовжує йти додому, не знаючи, що хтось виглядає його повернення. Але, “коли він був ще далеко”, батько розпізнав його постать. Любов має гострий зір. Навіть роки гріха, спотворивши його зовнішність, не перешкодили батькові впізнати сина. Він “змилосердився; побігши, кинувся йому на шию”, довго тримаючи його в палких ніжних обіймах. НУХ 136.3
Батько не дозволить жодному принизливому поглядові глузувати з убогості й лахміття сина. Він здіймає зі своїх плечей широку дорогу мантію і вкриває нею виснажене тіло сина; а юнак, ридаючи, вимовляє слова покаяння: “Отче, я згрішив перед небом і перед тобою і вже негідний зватися твоїм сином”. Батько пригортає його до себе і веде додому. Йому не надається жодної можливості проситися в наймити. Він — син, котрий буде вшанований усім найкращим, що може собі дозволити цей дім, і котрого будуть поважати, завжди готові служити йому слуги та служниці. НУХ 136.4
Батько сказав своїм рабам: “Негайно принесіть найкращий одяг і зодягніть його, дайте перстень йому на руку і взуття на ноги; приведіть теля відгодоване та заколіть; будемо їсти й веселитися, бо цей син мій був мертвий — і ожив, пропадав — і знайшовся! І почали веселитися”. НУХ 137.1
У роки своєї невгамовної юності блудний син вважав, що його батько суворий і вимогливий. Наскільки ж змінилася його думка про нього тепер! Так і обмануті сатаною вважають, що Бог вибагливий та немилосердний. Вони гадають, що Він постійно стежить за усіма, аби звинуватити й засудити, не бажаючи прийняти грішника, якщо є законна підстава відмовити йому в допомозі. Його Закон вони розглядають як обмеження людського щастя, обтяжливе ярмо, від котрого раді звільнитися. Але той, чиї очі були відкриті любов'ю Христа, побачить, що Бог сповнений співчуття. Господь не здаватиметься йому деспотичною, невблаганною істотою, натомість побачить у Ньому батька, котрий обіймає свого покаяного сина. Тоді грішник вигукне разом із псалмистом: “Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його” (Псал.102:13). НУХ 137.2
У притчі немає жодної насмішки над блудним сином, ніхто не докоряє йому за лихі дороги. Син відчуває, що минуле прощене й забуте, стерте назавжди. Отже, Бог говорить грішнику: “Провини твої постирав Я, мов хмару, і немов мряку, — гріхи твої” (Ісаї 44:22). “Їхню провину прощу, і не буду вже згадувати їм гріха!” (Єрем.31:34). “Хай безбожний покине дорогу свою, а крутій — свої задуми, і хай до Господа звернеться, — і його Він помилує, і до нашого Бога, бо Він пробачає багато!” (Ісаї 55:7). “За тих днів й того часу, — говорить Господь, — будуть шукати провину Ізраїлеву, та не буде її, і прогріли Юди, одначе не знайдені будуть вони” (Єрем.50:20). НУХ 137.3
Яке запевнення ми маємо тут, що Бог бажає прийняти покаяного грішника! Чи не вибрали і ви, читачу, власний шлях? Чи не заблукали далеко від Бога? Чи не прагнули насолоджуватися плодами переступів, виявивши згодом, що вони перетворилися на попіл на ваших устах? І тепер, коли ваше майно розтрачене, життєві плани зруйновані, а надії померли, чи не сидите ви самотні та спустошені? Нині до вас виразно і ясно звертається той голос, котрий так довго промовляв до вашого серця, але котрого ви не бажали слухати: “Устаньте й ідіть, бо тут не спочинок, — це за занечищення ваше, що загладу для вас принесе, вирішальну загладу” (Мих.2:10). Вертайтеся до дому Батька. Він запрошує вас: “Навернися ж до Мене, тебе бо Я викупив!” (Ісаї 44:22). НУХ 138.1
Не прислухайтеся до пропозицій ворога залишатися далеко від Христа, доки ви не станете кращими, достатньо хорошим, аби прийти до Бога. Якщо зволікатимете, то не прийдете ніколи. Якщо сатана вказує на ваш брудний одяг, повторюйте обітницю Ісуса: “Того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть” (Івана 6:37). Скажіть ворогові, що кров Ісуса Христа очищає від усякого гріха. Нехай вашою молитвою стане молитва Давида: “Очисти ісопом мене, — і буду я чистий, обмий Ти мене — і я стану біліший від снігу” (Псал.51:9). НУХ 138.2
Уставайте й ідіть до свого Батька. Він побачить вас ще здалеку. Якщо в покаянні ви зробите тільки один крок назустріч Йому, Він поспішить обняти вас руками безмежної любові. Його вухо відкрите до зойку покаяної душі. Найперший порив серця до Бога відомий Йому. Жодна молитва, як би несміливо вона не була виголошена, жодна сльоза, як би потаємно вона не була пролита, жодне щире прагнення до Бога, яким би слабким воно не було, ніколи не залишаються без того, щоб Дух Святий не поспішив їм назустріч. Навіть коли молитва ще не вимовлена, а прагнення серця не усвідомлене, від Христа надходить благодать, щоб об'єднатися з тією благодаттю, що вже діє в людській душі. НУХ 138.3
Ваш Небесний Отець здійме з вас заплямований гріхом одяг. У прекрасному символічному пророцтві Захарії великий священик Ісус, що стояв перед лицем Господнього ангела в брудній одежі, представляє грішника. І Господь промовив: “Здійміть з нього цю брудну одежу! І сказав Він йому: Я зняв з тебе провину твою і зодягну тебе в шати коштовні… І поклали чистого завоя на його голову, і зодягли його в шати” (Зах.3:4—5). Так Бог зодягне і вас у “шати спасіння” і вбере вас в “одежу праведності” (Ісаї 61:10). “Коли ви спочиваєте між обійстями, — то крила голубки покриті сріблом, а пера її зеленкавістю золота” (Псал.68:14). НУХ 139.1
Він уведе вас у бенкетний покій, і любов — стяг Його над вами (П.Пісень 2:4). “Якщо ти будеш ходити Моїми дорогами, — говорить Господь, — Я дам тобі ходити поміж тими, що стоять тут” (Зах.3:7) — навіть серед святих ангелів, що оточують Його престол. НУХ 139.2
“Як тішиться той молодий нареченою, так радітиме Бог твій тобою!” (Ісаї 62:5). “Могутній… врятує. Він буде вельми радуватися тобою, Він відновить тебе любов 'ю Своєю. Він буде веселитися тобою під веселі співи” (Соф.3:17). І небо, і земля з'єднаються в пісні радості Отця: “Бо цей син Мій був мертвий — і ожив, пропадав — і знайшовся!” НУХ 139.3
Досі в притчі Спасителя немає жодної ноти, яка б порушила гармонію сцени радості; проте далі Христос уводить інший елемент. Коли блудний син прийшов додому, старший син “був на полі. Коли, ідучи, наблизився до хати, почув співи й танці. Покликавши одного зі слуг, він запитав: Що це таке? Той сказав йому: Твій брат повернувся, і твій батько заколов відгодоване теля, бо здоровим його прийняв. Тож він розгнівався і не хотів увійти”. Цей старший брат не поділяв тривоги свого батька і не виглядав загубленого. Тому не поділяє й радості батька з приводу повернення заблудного. Звуки веселощів не викликають жодної радості в його серці. Він розпитує слугу про причину забави, і відповідь збуджує в ньому ревнощі. Він не увійде привітати свого заблудлого брата. Виявлену братові прихильність він вважає особистою образою. НУХ 139.4
Коли вийшов батько і почав його умовляти, тоді виявилися гордість та злостивість його характеру. Він говорить про власне життя в батьківському домі як про рутинну безоплатну службу, а потім із гнівом змальовує контрастну картину прихильності, виявленої до сина, який щойно повернувся. Він дає зрозуміти, що його служба була швидше роботою слуги, ніж сина. Він не відчував постійної радості в присутності батька, натомість думав про накопичення прибутку, який приносило його обачне життя. Його слова свідчать, що саме заради цього він стримувався від гріховних задоволень. А тепер, якщо його брат має одержувати від батька дари, старший син вважає, що з ним повелися несправедливо, Він заздрить братові через виявлену до нього прихильность. Стає зрозумілим: якби він був на місці батька, то не прийняв би заблудного. Він навіть не визнає його за брата, а холодно говорить про нього: “син твій”. НУХ 140.1
Однак батько ніжно поводиться з ним. “Сину, — говорить він, — ти завжди зі мною, і все моє — твоє”. Хіба впродовж усіх цих років блукання твого брата ти не мав переваги дружнього спілкування зі мною? НУХ 140.2
Усе, що могло служити щастю його дітей, повністю належало їм. Синові не потрібно було запитувати про дари чи винагороду. “Усе моє — твоє”. Тобі необхідно тільки повірити в мою любов і прийняти дар, який дається безкоштовно. НУХ 140.3
Один син на деякий час виключив себе із сімейного кола, не розпізнавши батьківської любові. Але тепер він повернувся, і хвиля радості розвіює всі тривожні думки. “Цей брат твій був мертвий — і ожив, пропав — і знайшовся!” НУХ 140.4
Чи усвідомив старший брат свій злобний, невдячний дух? Чи зміг зрозуміти, що хоч його брат і згрішив, однак залишається його братом? Чи покаявся старший брат у своїх ревнощах і жорстокості? Про це Христос не говорить. Оскільки дія притчі усе ще триває, Він залишає Своїм слухачам можливість самим визначити, яким має бути кінець. НУХ 140.5
Старший син зображає тут нерозкаяних юдеїв часів Христа, а також фарисеїв усіх часів, котрі з презирством дивилися на тих, кого вони вважали митниками і грішниками. Оскільки вони самі не вдавалися до гріха в його крайніх формах, то були сповнені самоправедності. Розмовляючи з цими прискіпливими людьми, Христос використовував їхні власні поняття. Подібно до старшого сина із притчі, вони користувалися особливими привілеями від Бога. Вони вважали себе синами в домі Божому, проте мали дух наймитів. Вони працювали не з любові, а з розрахунку одержати винагороду. У їхніх очах Бог був суворим наглядачем. Вони бачили, як Христос запрошував митників та грішників безвідплатно прийняти дар Його благодаті — дар, котрий рабини сподівалися отримати ціною тяжкої праці й покути, — і були ображені. Повернення блудного сина, яке наповнювало серце Батька радістю, збуджувало в них лише заздрощі. НУХ 141.1
У притчі батьківське напучування старшого сина — це ніжний заклик Неба, звернений до фарисеїв. “Усе моє — твоє” — не як плата, а дар. Як і блудний син, ви можете прийняти його тільки як незаслужений дар батьківської любові. НУХ 141.2
Самоправедність не тільки провадить людей до неправильного розуміння Бога, а й робить їх холодними, критично налаштованими щодо братів. Старший брат з його егоїзмом і ревнощами був готовий стежити за своїм братом, критикувати кожну дію і засуджувати за найменшу ваду. Він би помітив кожну помилку і підкреслив кожний неправильний учинок. Таким чином він намагався виправдати власний дух непрощення. І сьогодні багато людей чинять так само. Коли душа робить перші спроби протистати лавині спокус, вони стоять поруч — уперті, свавільні, готові нарікати й засуджувати. Вони можуть вважати себе Божими дітьми, однак діють у дусі сатани. Своїм відношенням до братів вони ставлять себе в таке положення, що Бог не може дати їм світло від Свого лиця. НУХ 141.3
Багато хто постійно запитують: “З чим піду перед Господа, схилюсь перед Богом високости? Чи піду перед Нього з цілопаленням, з річними телятами? Чи Господь уподобає тисячі баранів, десяти тисячки потоків оливи?” Проте “було тобі виявлено, о людино, що добре, і чого пожадає від тебе Господь, — нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно” (Мих.6:6—8). НУХ 141.4
Ось яке служіння вибрав Бог — “розв'язати,кайдани безбожності, пута ярма розв'язати й пустити на волю утиснених, і всяке ярмо розірвати… і не сховатися від свого рідного” (Ісаї 58:6—7). Коли ви усвідомите себе грішником, спасенним лише любов'ю вашого Небесного Отця, то матимете ніжне співчуття до інших, котрі страждають у гріхах. Ви не будете більше ставитися до нещастя і покаяння ближніх із заздрістю й осудженням. Коли лід егоїзму у вашому серці розтане, ви зрозумієте Бога і будете поділяти Його радість у спасінні загиблих. НУХ 142.1
Ви вважаєте себе Божою дитиною, але, якщо це твердження вірне, тоді вірне і наступне: це — “брат твій” — той, що “був мертвим — і ожив, пропав — і знайшовся”. Він з'єднаний з вами найтіснішими узами, бо Сам Бог визнає його Своїм сином. Відмовляючись від родинних зв'язків з ним, ви показуєте, що є лише наймитом у домі, а не дитиною в Божій сім'ї. НУХ 142.2
Навіть якщо ви не приєднаєтеся до привітань з нагоди повернення заблудного, радість все одно триватиме, навернений займе своє місце поруч з Батьком на бенкеті та в Його роботі. Кому багато прощено, той і любить більше. А ви залишитеся в зовнішній темряві. Бо “хто не любить, той не пізнав Бога, бо Бог є любов” (1Івана 4:8). НУХ 142.3