Наочні уроки Христа

Сіяч та зерно

Притчею про сіяча Христос ілюструє принципи Царства Небесного і роботу великого Господаря для Його народу. Подібно до сіяча на полі Він прийшов розсівати небесне зерно Істини. І саме Його повчання притчами було насінням, за допомогою якого були посіяні найбільш дорогоцінні істини Його благодаті. Через її простоту притча про сіяча не була оцінена належним чином. Від звичайного насіння, кинутого в ґрунт, Христос бажає привести наш розум до посіву Євангельського насіння, плодом якого є повернення людини до вірності Богові. Той, Хто виголосив притчу про маленьке насіння, є Правителем Неба; і закони, яким підлягає посів земного насіння, керують і посівом насіння Істини. НУХ 11.1

Біля Галилейського моря зібралися люди побачити і послухати Ісуса, — вони з нетерпінням чекали на Нього. Тут були хворі, що лежали на постелях, сподіваючись звернутися до Нього за допомогою. Христос володів даним Богом правом зціляти рани гріховного людства, і зараз Він оздоровлював від хвороб, розповсюджуючи навколо Себе життя, здоров'я, мир. НУХ 11.2

Натовп дедалі зростав, люди тиснулися довкола Христа, і невдовзі до Нього неможливо було підійти. Тоді, сказавши кілька слів до людей у рибальських човнах, Він увійшов до одного з них, що згодом мав переправити Його на другий бік озера. Наказавши учням відштовхнути трохи човен від берега, Він звернувся до людей, котрі зібралися на березі. НУХ 12.1

Поблизу озера простягалася прекрасна Генісаретська долина, оточена мальовничими пагорбами. На їхніх схилах і в долині працювали як сіячі, так і женці; одні розсівали зерно, інші — уже збирали ранній урожай. Дивлячись на цю картину, Ісус сказав: НУХ 12.2

“Ось вийшов сіяч сіяти. І коли сіяв, одне зерно впало при дорозі, і прилетіли птахи та визбирали його. Інше впало на кам'янистий ґрунт, де не було багато землі, і швидко зійшло, бо не мало глибоко землі; а як піднялося сонце, — зів'яло і, не маючи кореня, засохло. Інше впало в терня, а терня виросло й заглушило його. А інше впало на добру землю і давало плід: одне в сто, одне в шістдесят, одне в тридцять разів”. НУХ 12.3

Місія Христа не була зрозумілою людям Його часу. Те, як Він прийшов, не узгоджувалося з їхніми сподіваннями. Господь Ісус був основою всієї юдейської релігійної системи. Її величні служіння мали Божественне призначення. Вони мали навчати людей, що в призначений час прийде Той, на Кого вказували ці церемонії. Але юдеї звеличили форми й церемонії, втративши їхній зміст і мету. Людські традиції, правила та постанови заступили від них уроки, котрих Бог бажав їх навчити. Ці правила і традиції стали перешкодою для розуміння та втілення в життя правдивої релігії. І коли на зміну прообразам прийшла Реальність в Особі Христа, вони не розпізнали в Ньому виконання всіх їхніх символів та сутності всіх їхніх обрядів. Відкинувши цю Реальність, вони і далі дотримувалися своїх символів та даремних церемоній. Син Божий прийшов, але вони продовжували просити особливої ознаки Його приходу. У відповідь на заклик “Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне!” (Матв.3:2) вони почали вимагати чуда. НУХ 12.4

Євангеліє Христа було каменем спотикання для них, бо їм потрібні були ознаки, а не Спаситель. Вони чекали, що Месія потвердить Своє покликання великими завоюваннями і встановленням власної імперії на руїнах земних царств. На ці сподівання Христос відповів притчею про сіяча. Не силою зброї, не насильством завойовників мало бути встановлене Боже Царство, але кропітким посівом і зрощуванням нових принципів у серцях людей.

“Той, що сіє добре насіння, — це Син Людський” (Матв.13:37). Христос прийшов не як цар, а як сіяч; Він прийшов не руйнувати царства, а розсівати насіння і вказати Своїм послідовникам не на земні перемоги й національну велич, а на врожай, який потрібно зібрати після наполегливої праці, переживаючи втрати і розчарування. НУХ 13.1

Фарисеї збагнули значення Христової притчі, але для них її урок був небажаним. Тому вони зробили вигляд, що не зрозуміли її. Для більшості ж ця притча зробила ще загадковішою мету нового Вчителя, Чиї слова так дивно зворушили їхні серця і так гірко розчарували їхнє честолюбство. Самі учні не зрозуміли притчі, але їхня цікавість була пробуджена. Коли Ісус був один, вони прийшли до Ісуса і просили пояснити їм притчу. НУХ 13.2

Саме таке бажання Ісус прагнув викликати у Своїх учнів, щоб дати їм більш конкретний урок. Він пояснив їм притчу, як згодом завжди пояснював Своє Слово всім, хто шукав Його щирим серцем. Ті, хто вивчає Слово Боже із серцем, відкритим для освічення Святим Духом, не залишаться у пітьмі щодо значення цього Слова. “Якщо хто хоче чинити Його волю, — сказав Христос, — той пізнає вчення, чи воно від Бога, чи Я говорю від Себе” (Івана 7:17). Усі, хто приходить до Христа за кращим знанням Істини, одержать його. Він відкриє їм таємниці Царства Небесного, і серце, яке прагне знати Істину, зрозуміє ці таємниці. Небесне світло освітить храм душі людини: воно відкриється і для інших як яскраве сяйво світильника на темному шляху. НУХ 13.3

“Вийшов сіяч сіяти”. У той час на Сході життя було таким неспокійним і загроза розбійницьких нападів такою великою, що люди переважно проживали в оточених мурами містах. Землероби щодня виходили за межі міських мурів працювати на своїх полях. Так і Христос, Небесний Сіяч, вийшов сіяти. Він залишив Свою безпечну мирну оселю, залишив славу, яку мав у Отця перш закладин світу, залишив Своє місце на троні Всесвіту. Вийшов самотній, спокушуваний Страдник, щоб сіяти в сльозах і зрошувати Своєю кров'ю насіння життя для гинучого світу НУХ 13.4

Подібним чином мають виходити сіяти і Його слуги. Коли Авраам був покликаний стати сіячем насіння Істини, йому було сказано: “Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу” (Буття 12:1). І він “послухався і пішов, не знаючи, куди йде” (Євр.11:8). НУХ 14.1

Так само й апостолові Павлу під час його молитви в Єрусалимському храмі було дано повеління від Бога: “Іди, тому що Я пошлю тебе далеко — до народів” (Дії 22:21). Таким же чином і ті, хто покликаний з'єднатися із Хрис том, повинні залишити все, щоб іти за Ним. Потрібно залишити колишні зв'язки, пожертвувати життєвими планами, відмовитися від земних сподівань. У праці і сльозах, на самоті і ціною жертви сіється насіння Правди. НУХ 14.2

“Сіяч сіє слово”. Христос прийшов, щоб засіяти світ Істиною. Ще від часу гріхопадіння людини сатана постійно сіє насіння омани. Завдяки неправді він здобув владу над людьми і в той же спосіб намагається зруйнувати Боже правління на землі й цілковито підкорити людей своєму пануванню. А Сіяч із небесного світу, Христос, прийшов, щоб сіяти насіння Правди. Тільки Той, Хто був у Божій Раді, Хто перебував у Святая Святих Вічного, міг принести людям чисті принципи Правди. Ще від часу гріхопадіння людини Христос був Тим, Хто відкривав Істину світові. Через Нього нетлінне насіння, “живе Боже Слово, що пробуває вічно” (1Петр.1:23), передається людям. Уже в тій першій обітниці, даній грішному людству в Едемі, Христос сіяв Євангельське насіння. Але притча про сіяча особливим чином стосується Його особистого служіння серед людей і тієї роботи, яку Він заснував на Землі. НУХ 14.3

Слово Боже — насіння. Кожне насіння містить у собі зародок. У ньому сховане життя рослини. Так само і в Божому Слові є життя. Христос говорить: “Слова, які Я вам сказав, є дух і життя” (Івана 6:63). “Хто слухає Моє слово і вірить у Того, Хто послав Мене, має вічне життя” (Івана 5:24). У кожному повелінні і в кожній обітниці Слова Божого є сила, саме життя Бога, завдяки якому повеління може бути виконане й обітниця здійснена. Хто вірою приймає Слово, той приймає саме життя і характер Бога. НУХ 14.4

Кожне насіння приносить плід за своїм родом. Посійте зерно в добрих умовах, і воно дасть своє життя рослині. Прийміть вірою у свою душу нетлінне насіння Слова, і воно розвине характер і життя за подобою характеру й життя Бога. НУХ 15.1

Учителі Ізраїлю не сіяли насіння Слова Божого. Робота Христа як Учителя Істини була помітним контрастом у порівнянні з роботою рабинів Його часу. Вони зосереджували свою увагу на традиціях, людських теоріях і припущеннях. Часто саме Слово вони заміняли тим, чого люди навчали або що писали про це Слово. їхнє вчення не мало сили оживляти душу. Предметом же вчення і проповіді Христа було Боже Слово. На всі запитання Він відповідав простим “Так написано”, “Що говорить Писання?”, “Як читаєш?” При кожній можливості, коли цікавість людей була пробуджена чи то другом, чи ворогом, Він сіяв насіння Слова. Той, Хто є Дорога, Правда і Життя, Хто Сам є живе Слово, указує на Писання, говорячи: “Вони свідчать про Мене”. “І почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він пояснив” Своїм учням “з усього Писання, що стосувалося Його” (Івана 5:39; Луки 24:27). НУХ 15.2

Слуги Христа повинні виконувати ту саму роботу. За наших днів, як і в давнину, живі істини Божого Слова знехтувані заради людських теорій та припущень. Багато освічених служителів Євангелія не приймають усієї Біблії як Богонатхненного Слова. Один мудрець відкидає одну частину, інший сумнівається в іншій. Вони ставлять своє судження вище самого Слова; таким чином Писання, яке вони викладають, стає залежним від їхнього авторитету. Так руйнується Божественна достеменність Писання. Так усюди розсівається насіння невір'я, тому люди збентежені, не знають, у що вірити. Існує чимало вірувань, яких розум не має права приймати. За днів Христа рабини зодягали багато частин Писання у свої надумані містичні конструкції. Оскільки просте вчення Божого Слова засуджувало їхні вчинки, вони намагалися позбавити його сили. Те ж саме відбувається і сьогодні. Слово Боже намагаються подати таємничим і заплутаним, аби виправдати порушення Його Закону. Свого часу Христос засудив таку практику. Він навчав, що Слово Боже має бути зрозумілим для всіх. Він вказував на Писання як на безперечний авторитет, і ми повинні робити те ж саме. Біблія має бути представлена як Слово Предвічного Бога, як кінець усіх суперечностей та підвалина всієї віри. НУХ 15.3

Люди позбавили Біблію її сили, і результат цього бачимо в занепаді духовного життя. У проповідях, що лунають сьогодні з багатьох кафедр, уже немає тих Божественних проявів, які пробуджують сумління і приносять життя душі. Слухачі не можуть сказати: “Хіба не палало наше серце, коли Він говорив нам у дорозі та пояснював нам Писання?” (Луки 24:32). Є багато людей, які шукають живого Бога, прагнучи Його присутності. Філософські теорії та літературні твори, якими б блискучими вони не були, неспроможні задовольнити серце людини. Людські твердження й винаходи не мають жодної цінності. Нехай до людей промовляє Боже Слово. Нехай ті, що знають тільки традиції, людські теорії й постанови, почують голос Того, Чиє Слово здатне обновити душу для вічного життя. НУХ 16.1

Улюбленою темою Христа була батьківська ніжність і щедра благодать Бога. Він багато говорив про святість Його характеру та Закону; Він прийшов до людей як Дорога, Правда і Життя. Нехай же це буде темами і служителів Христа. Викладайте Істину, якою вона є в Ісусі. Пояснюйте вимоги Закону та Євангелія просто. Розповідайте людям про життя Христа, життя самозречення і жертви; про Його пониження і смерть; про Його воскресіння та вознесіння; про Його заступництво за них у Божих дворах; про Його обітницю: “Я знову прийду і візьму вас до Себе” (Івана 14:3). НУХ 16.2

Замість того щоб сперечатися про хибні теорії або провадити боротьбу з противниками Євангелія, наслідуйте приклад Христа. Нехай чисті істини Божої скарбниці засяють у житті. “Проповідуй Слово”. Сійте “понад всякими водами”. “Утверджуй за сприятливих і несприятливих обставин”. “А з ким Моє слово, хай каже про слово правдиве Моє, що соломі до збіжжя? говорить Господь”. “Кожне Боже слово очищене… До слів Його не додавай, щоб тебе не скартав Він, і щоб неправдомовцем не став ти” (2Тим.4:2; Ісаї 32:20; Єрем.23:28; Прип.30:5—6). НУХ 16.3

“Сіяч сіє слово”. Тут представлений великий принцип, який має лежати в основі всієї освітньої роботи. “Зерно — то Слово Боже”. Але надто багато шкіл у наші дні знехтували Божим Словом. Розум займають інші предмети. Значне місце в системі освіти посіло вивчення праць невіруючих авторів. Шкільні підручники сповнені скептичних поглядів. Наукові дослідження ведуть до омани, оскільки їхні результати хибно тлумачаться і спотворюються. Боже Слово порівнюють з науковими припущеннями і подають непевним і не вартим довір'я. Так у розумах молоді насаджується насіння сумніву, і в час спокуси воно проростає. Коли віра в Боже Слово втрачена, душа залишається без керівного принципу і стає беззахисною. Молодь зваблена на дороги, які відводять від Бога та вічного життя. НУХ 17.1

Цією причиною в значній мірі можна пояснити широке розповсюдження беззаконня в сучасному світі. Коли Словом Божим нехтують, тоді відкидають і його здатність стримувати злі пристрасті тілесного серця. Люди сіють у тіло і від тіла пожинають тління. НУХ 17.2

Крім того, це також є причиною розумової слабкості, неспроможності. Відвертаючись від Божого Слова, щоб живитися творами не натхнених Богом людей, розум збіднюється і припиняє свій розвиток. Він не роздумує над глибокими, далекосяжними принципами вічної Правди. Свідомість звикає до сприйняття уже відомих для неї понять, і ця зосередженість на обмежених поняттях послаблює розум, звужує його можливості, і згодом він втрачає здатність розвиватися. НУХ 17.3

Усе це — фальшива освіта. Робота кожного вчителя повинна полягати в тому, щоб зміцнювати розум молоді роздумами над величними істинами Богонатхненного Слова. Саме така освіта необхідна як для цього життя, так і для життя прийдешнього. НУХ 17.4

І нехай ніхто не думає, що це завадить вивченню наук або приведе до зниження рівня освіти. Пізнання Бога високе, як небо, і широке, як Всесвіт. Ніщо так не ушляхетнює і не надихає, як вивчення величних тем про наше вічне життя. Нехай же молодь прагне осягнути ці Богом дані істини, і внаслідок докладених зусиль її розум розшириться і зміцниться. Це приведе кожного щирого виконавця Слова до широти думки і забезпечить йому багатства нетлінного знання. НУХ 18.1

Освіта, одержана в процесі дослідження Писання, є практичним знанням Плану спасіння. Така освіта відтворить Божий образ у душі. Вона дасть сили розумові, зміцнить його проти спокус і зробить учня співпрацівником Христа в Його місії милосердя для світу. Вона зробить його членом небесної сім'ї та підготує для одержання спадщини святих у світлі. НУХ 18.2

Але вчитель священної Істини може поділитися з учнями лише тим, що сам знає з власного досвіду. “Сіяч сіє своє насіння”. Христос навчав людей Істини, бо Сам був Істиною. Його думки, Його характер, Його життєвий досвід були втілені в Його вченні. Так мають чинити і слуги Христа: хто хоче навчати Слова Божого, ті повинні зробити його своїм власним через особистий досвід. Вони повинні знати, що означає мати Христа, Який став для них мудрістю, праведністю, освяченням і викупленням. Викладаючи Слово Боже іншим, вони не повинні починати словами “припустимо, що…” або “можливо…” Вони мають проголосити разом з апостолом Петром: “Ми сповістили вам про силу Господа нашого Ісуса Христа, не йдучи за хитрими вигадками, але будучи очевидцями Його величі” (2Петр.1:16). Кожний служитель Христа і кожний учитель повинен бути готовим сказати разом з улюбленим Іваном: “Життя з'явилось, і ми побачили, і свідчимо, і сповіщаємо вам вічне життя, яке було в Отця і з'явилося нам” (1Івана 1:2). НУХ 18.3