Наочні уроки Христа

Розділ 6. Інші уроки посіву

З роботи посіву і вирощування рослин можна взяти дорогоцінні уроки для повчання в сім'ї та школі. Нехай діти і молодь навчаються розпізнавати в природних явищах дію Божественних сил, і вони будуть спроможні через віру одержувати небачені благословення. Якщо вони розумітимуть чудову роботу Бога, Який задовольняє потреби Його великої сім'ї; якщо вони навчатимуть співпрацювати з Ним, тоді їхня віра в Бога зросте і вони зможуть краще бачити прояв Його сили у своєму щоденному житті. НУХ 47.1

Бог створив насіння так само, як і землю, тобто Своїм словом. Своїм словом Він дав йому силу рости і намножуватися. Він сказав: “Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі. І сталося так… І Бог побачив, що добре воно” (Буття 1:11—12). Це те саме слово, яке і сьогодні спонукує насіння рости. Кожне насіння, що простягає свої зелені паростки до сонячного проміння, проголошує чудотворну силу цього Слова, виголошеного Тим, Хто “сказав — і сталось”, Хто “наказав — і з'явилось” (Псал.33:9). НУХ 47.2

Христос навчав Своїх учнів молитися: “Хліб наш насущний дай нам сьогодні”. І, вказуючи на квіти, Він запевнив їх: “Якщо ж польову траву… Бог так зодягає, то чи не краще зодягне вас?” (Матв.6:11, 30). Христос постійно працює, щоб відповісти на цю молитву і виконати Своє запевнення. Людині постійно служить невидима сила, яка годує та зодягає її. Господь залучає багато факторів, аби насіння, яке, здавалося б, просто викинули на землю, перетворити на живу рослину. І Він забезпечує в належній пропорції все необхідне для багатого врожаю. Про це прекрасно сказав псалмоспівець: НУХ 47.3

“Ти відвідуєш землю та поїш їх,
Ти збагачуєш щедро їх, —
Повний води потік Божий,
Ти збіжжя готуєш її, — бо Ти так приготовив її!
Ти ріллю її насичуєш вогкістю,
Вирівнюєш груддя її,
Розпускаєш дощами її,
Ти благословляєш рослинність її!
Ти добром Своїм рік вкороновуєш,
І стежки твої краплями товщу течуть!”
(Псал.65:10—12). НУХ 48.1

Матеріальний світ підпорядковується Божому управлінню. Природа слухняна законам природи. У ній усе свідчить про волю Творця та виконує її. Хмари і сонячне проміння, роса і дощ, вітер і буря — усе перебуває під Божим наглядом і виявляє цілковитий послух Його волі. Саме через послух Божому Законові пробивається крізь землю паросток зерна, “спершу стебло, потім колос, а тоді — повно пшениці в колосі” (Марк.4:28). Усі ці стадії розвитку настають свого належного часу, бо рослина не опирається Божій дії. Чи ж може так бути, щоб людина, створена за Божим образом, наділена розумом і мовою, єдина з усього творіння була невдячною Богові за Його дари і неслухняною Його волі? Невже розумні істоти — єдина причина сум'яття в нашому світі? НУХ 48.2

У всьому, що стосується підтримки життя людини, зауважується узгодженість Божественних та людських зусиль. Не може бути збору врожаю, якщо людські руки не виконають своєї частини роботи під час посіву насіння. Але без участі Бога, Який дарує сонячне світло і дощі, росу і хмари, не було б зростання. Цей самий принцип діє і в кожному виді підприємництва, у кожній галузі науки й освіти. Це стосується і духовного життя, формування характеру та будь- якого напрямку християнської роботи. Ми самі повинні активно діяти, але нам необхідно об'єднатися з Божественною силою, інакше наші зусилля будуть марними. НУХ 48.3

Якщо людина займається певною діяльністю чи то в духовній, чи дочасній сфері, їй необхідно постійно усвідомлювати, що вона це робить у співпраці зі своїм Творцем. Усвідомлення залежності від Бога — наша велика потреба. Ми занадто покладаємося на людину, на її сили та винахідливість. І так мало довіряємо тій силі, яку готовий нам дати Бог. “Ми є Божими співпрацівниками” (1Кор.3:9). У цій співпраці частка людини незмірно мала, але, якщо вона з'єднана з Божественністю Христа, то може все завдяки Христові, Котрий її зміцнює. НУХ 49.1

Поступовий розвиток рослини з насіння — це наочний урок, який можна використати у вихованні дітей. “Спершу стебло, потім колос, а тоді — повно пшениці в колосі”. Той, Хто розповів цю притчу, створив малесеньке насіння, наділив його життєвими силами і встановив закони, які керують його ростом. А істини, котрих навчає ця притча, стали живою реальністю Його власного життя. Як у фізичному, так і духовному відношенні Він дотримувався встановленої Богом послідовності розвитку, що ілюструється ростом рослини. І Господь бажає, щоб уся молодь наслідувала Його приклад. Хоч Він був Величністю небес, Царем слави, однак став дитям у Вифлеємі і певний час був безпомічним Немовлям, залежним від материнської опіки. У дитинстві Він був прикладом слухняної дитини. Він говорив та діяв з мудрістю дитини, а не дорослої людини, шануючи Своїх батьків, виконуючи їхні бажання та допомагаючи їм у міру своїх дитячих здібностей. Але на кожній стадії Свого розвитку Він був досконалим, із простими, природними чеснотами безгрішного життя. Святе Писання говорить про Його дитинство: “Дитина ж росла й міцніла, сповнюючись мудрості, і благодать Божа була на Ній”. А про Його юність написано: “Ісус набував мудрості, віку та благодаті — в Бога і в людей” (Луки 2:40, 52). НУХ 49.2

Тут необхідна кропітка праця батьків та вчителів. Вони повинні намагатися так спрямовувати розвиток молодих людей, щоб ті на кожному етапі свого зростання відображали природну красу, властиву саме цьому періодові, розквітаючи природно, як рослини в саду. НУХ 50.1

Простота і невимушеність — ось найбільш привабливі в дітях риси. Тому не слід особливим чином підкреслювати їхні успіхи і повторювати при них їхні розумні вислови. Ми не повинні заохочувати в них марнославство, вихваляючи їхні слова, вчинки і зовнішність. Не потрібно одягати дітей дорого або напоказ. Це стимулює в них гордість та викликає заздрість у серцях їхніх товаришів. НУХ 50.2

Дітей необхідно виховувати в дитячій простоті. Їх слід навчати охоче виконувати невеликі корисні обов'язки і бути задоволеними природними для їхнього віку розвагами й заняттями. Дитинство відповідає періодові зростання зеленого стебельця у притчі, а стебельце має свою власну, притаманну тільки йому красу. Не слід формувати в дітях передчасну дорослість, нехай вони якомога довше зберігають свіжість та привабливість своїх ранніх літ. НУХ 50.3

Маленькі діти можуть бути християнами, маючи відповідний до їхнього віку досвід. Це все, чого чекає від них Бог. Їх потрібно наставляти в духовних питаннях, і батьки мають надати їм всі можливості, аби вони могли сформувати христоподібний характер. НУХ 50.4

Згідно з Божими законами за причиною неминуче йде наслідок. Жнива завжди виявляють, яким був посів. Лінивого землероба звинувачують результати його роботи. Сам урожай свідчить проти нього. Те саме спостерігається і в духовному житті: вірність кожного працівника вимірюється результатами його праці. Його ставлення до роботи — старанне чи байдуже — виявить урожай. Таким чином буде вирішена і його вічна доля. НУХ 50.5

Кожне посіяне насіння приносить урожай за своїм родом. Так і в людському житті. Нам усім потрібно сіяти насіння утіхи, співчуття й любові, бо ми пожнемо те, що посіяли. Такі якості, як егоїзм, самозакоханість, самозвеличення, потурання своїм слабкостям принесуть і відповідний урожай. Хто живе для себе, той сіє для свого тіла і від тіла пожне тління. НУХ 50.6

Бог нікого не знищує. Кожний із загиблих знищить себе сам. Кожний, хто заглушає голос сумління, сіє насіння невір'я, і воно принесе відповідний урожай. Відкидаючи перше застереження Бога, фараон стародавнього Єгипту посіяв насіння упертості, він і пожав упертість. Бог не змушував його до невір'я. Посіяне ним насіння невір'я принесло плід за своїм родом. Його опір продовжувався, поки він не побачив свою спустошену землю, холодне мертве тіло свого первістка, а також тіла всіх первістків його дому і всіх сімей його царства, і поки хвилі моря не зімкнулися над його конями, колісницями та воїнами. Його історія — це жахлива ілюстрація правдивості слів: “Що лише людина посіє, те й пожне” (Гал.6:7). Якщо б люди усвідомлювали це, вони були б обережними з насінням, яке сіють. НУХ 51.1

Зібраний з посіяного насіння урожай знову сіється, і таким чином урожай намножується. Цей закон діє і в наших стосунках з ближніми. Кожна дія, кожне слово — це насіння, яке принесе плоди. Кожний учинок доброти, послуху чи самозречення відтворить себе в інших, а через них — ще в багатьох. Так і кожний учинок гніву, заздрощів, розбрату є насінням, що “випустить гіркий корінь” (Євр.12:15), яким багато хто опоганиться. А наскільки ж більшим буде число отруєних цими “багатьма”! Таким чином, посів добра і зла продовжується як в дочасному житті, так і для вічності. НУХ 51.2

Урок про посів навчає нас щедрості як в духовному, так і матеріальному. Господь говорить: “Блаженні ви, сівачі понад всякими водами” (Ісаї 32:20). “Втім, хто сіє скупо, той скупо і жатиме, а хто сіє щедро, той і щедро пожне” (2Кор.9:6). Сіяти понад всякими водами означає постійно ділитися Божими дарами. Це означає віддавати туди, де необхідна наша допомога, — чи це буде справа Божа, чи людська потреба. Це не приведе до бідності. “Хто сіє щедро, той і щедро пожне”. Сіяч намножує своє насіння, розкидаючи його на полі. Те саме відбувається і з тими, хто виявляє вірність у розподілі Божих дарів. Віддаючи, вони намножують даровані їм Богом благословення. Бог пообіцяв їм достаток, шоб вони могли продовжувати давати іншим. “Давайте — і дасться вам; міру добру, натоптану, струснуту й переповнену дадуть вам у подолок” (Луки 6:38). НУХ 51.3

Посів та жнива дають нам ще більш цінний урок. Коли ми ділимося Божими дочасними благословеннями, прояв нашої любові та співчуття пробуджує в людях вдячність і хвалу Богові. Ґрунт серця підготовлений прийняти насіння духовної істини. А Той, Хто дає насіння сіячеві, зростить насіння і виростить плоди для вічного життя. НУХ 52.1

Посівом насіння в землю Христос символізує Свою жертву заради нашого викуплення. “Якщо зерно пшениці, впавши на землю, не вмре, — говорить Він, — воно залишиться одне. Якщо ж умре, — принесе великий урожай” (Івана 12:24). Так і смерть Христа принесе рясний плід для Божого Царства. Як і в рослинному царстві, результатом Його смерті буде життя. НУХ 52.2

Всі, що хочуть принести плоди, співпрацюючи з Христом, повинні спочатку впасти в землю і померти. Життя потрібно кинути в борозну потреб світу. Любов до себе, служіння собі мають загинути. Однак закон самопожертвування — це закон самозбереження. Насіння, поховане в землі, приносить плід, який, у свою чергу, також буде посіяний. Саме так урожай намножується. Землероб, викидаючи своє зерно в землю, фактично зберігає його. Так і в людському житті: давати — означає жити. Життя, яке буде збережене, — це життя охоче віддане на служіння Богові й людям. Ті, хто заради Христа жертвує своїм життям у цьому світі, збережуть його для вічного життя. НУХ 52.3

Насіння помирає, аби прорости новим життям, і з цього ми навчаємося уроку про восресіння. Усі, хто любить Бога, житимуть знову в небесному Едемі. Про людське тіло, приречене на тління в могилі, Бог сказав: “Сіється в тлінні, встає в нетлінні; сіється в неславі, встає в славі; сіється в немочі, встає в силі” (1Кор.15:42—43). НУХ 52.4

Ось такі лише кілька з багатьох уроків яких навчає ця жива, взята із самої природи, притча про сіяча й насіння. Коли батьки й учителі навчають цих істин дітей, урок має носити практичний характер. Нехай діти самі підготують ґрунт і посіють насіння. Поки вони працюють, учитель або хтось із батьків може розповісти про ґрунт серця, куди також сіється добре або погане насіння. Як город необхідно підготувати для посіву звичайного насіння, так і серце має бути підготовленим для посіву насіння Істини. Кидаючи насіння в землю, вони можуть вивчати урок про смерть Христа, а коли проростуть паростки, — урок про воскресіння. У процесі розвитку рослин можна і далі використовувати аналогію між природним і духовним посівом. НУХ 52.5

Подібним чином слід наставляти і молодих людей. Вони повинні бути навчені обробляти землю. Було б добре, щоб кожна школа мала прилеглі до неї землі, де могли б працювати учні. Такі землі потрібно вважати класною кімнатою Бога. Явища природи — це своєрідний підручник, який мають вивчати Його діти і з якого вони почерпнуть знання, необхідні для культури душі. НУХ 53.1

Праця, пов'язана з освоєнням, упорядкуванням та обробкою землі, — це невичерпне джерело все нових і нових уроків. Ніхто, оселившись на новій необробленій землі, не очікуватиме, що вона відразу принесе добрий урожай. Необхідно докласти серйозної, старанної, наполегливої праці, аби підготувати ґрунт для посіву. Те саме стосується і духовної роботи на ниві людського серця. Ті, хто хоче мати успіх в обробці такої ниви, повинні насамперед виходити на цю працю з Божим Словом у власному серці. Тоді вони побачать, що земля, на якій вони збираються працювати, уже зорана, пом'якшена і впокорена впливом Святого Духа. Якщо не докласти важкої праці до ґрунту, він не принесе врожаю. Так і з ґрунтом серця: Святий Дух має попрацювати над ним, щоб очистити та впорядкувати його, перш ніж він зможе приносити плоди на славу Божу. НУХ 53.2

Земля не дасть своїх багатств, якщо на ній працювати нерегулярно. Вона вимагає вдумливої щоденної уваги. Її потрібно орати часто і глибоко, аби позбутися бур'янів, які забирають поживні речовини від паростків доброго насіння. Саме так орачі й сіячі готують майбутній врожай. Немає жодної необхідності стояти серед поля, сумно споглядаючи крах своїх сподівань. НУХ 53.3

Благословення Господнє буде спочивати на тих, хто наполегливо трудиться на землі, одночасно черпаючи для себе духовні уроки з природи. Обробляючи ґрунт, землероб мало знає про те, які скарби відкриються перед ним. Хоч він не відкидає поради досвідчених людей і досягнення вчених, але йому слід брати уроки для себе і в процесі роботи. Це невід'ємна частина його власного досвіду. Праця на землі сприятиме вихованню душі. НУХ 54.1

Той, Хто спонукає насіння проростати, Хто зрощує його вдень і вночі, Хто дає йому сили для розвитку, — наш Творець, Цар Неба; і Він виявляє ще більшу турботу й увагу щодо Своїх дітей. Якщо земний сіяч сіє насіння для підтримки нашого дочасного життя, то Небесний Сіяч сіє в душі насіння, що принесе плід для вічного життя. НУХ 54.2