Наочні уроки Христа
Розділ 18. “Вийди на шляхи та загороди”
Одного разу Спаситель гостював у фарисея. Господь приймав запрошення як багатих, так і бідних, зазвичай використовуючи усе побачене в уроках Істини. У євреїв священне свято було пов'язане з річним циклом національних та релігійних урочистостей. Для них воно було прообразом благословень вічного життя. Великий бенкет, на якому вони мали сидіти з Авраамом, Ісаком та Яковом, — у той час як язичники стоятимуть зовні і жадібними очима заглядатимуть усередину, — був улюбленою темою розмов. Урок застереження і настанови, котрий Христос бажав викласти цього разу, Він проілюстрував притчею про велику гостину. Євреї вважали, що Божі благословення як для теперішнього, так і майбутнього життя належали винятково їм. Вони заперечували можливість Божого милосердя до язичників. Цією притчею Христос показав: водночас євреї самі відкидали запрошення милості, заклик до Божого Царства. Він показав, що знехтуване ними запрошення буде звернене до тих, кого вони зневажали і при зустрічі з котрими підсмикували поли свого одягу, ніби ті були прокаженими. НУХ 149.1
При виборі гостей на цей бенкет фарисей керувався егоїстичними інтересами. Христос сказав йому: “Коли ти справляєш обід або вечерю, не запрошуй своїх друзів, ані своїх братів, ані своїх родичів, ані багатих сусідів, щоб і вони тебе колись запросили, — і в цьому буде тобі винагорода. Але коли влаштовуєш гостину, клич бідних, слабких, кривих, сліпих, — і будеш блаженний, бо не мають чим тобі віддати; віддасться ж тобі у воскресінні праведних!” НУХ 149.2
Тут Христос повторив повеління, дане Ним Ізраїлеві через Мойсея. Господь навчав, що на їхніх священних гостинах “і приходько, і сирота, і вдова, що в брамах твоїх, будуть їсти й наситяться” (П.Зак.14:29). Такі зібрання мали бути наочним уроком для Ізраїлю. Відчувши радість справжньої гостинності, люди повинні були впродовж усього року піклуватися про самотніх і бідних. Однак цей урок охоплював більш широкий аспект. Духовні благословення, дані Ізраїлю, призначалися не лише для них. Бог дав їм хліб життя, щоб вони переломили його для усього світу. НУХ 150.1
Цієї роботи вони не виконали. Слова Христа були докором для їхнього самолюбства. Фарисеям було неприємно чути Його слова. Сподіваючись повернути розмову в інше русло, один з них зі святенницьким виглядом вигукнув: “Блаженний той, хто їстиме хліб у Божому Царстві!” Фарисей говорив це з великою впевненістю, ніби йому вже було забезпечене місце в Царстві. Його думка подібна до твердження тих, котрі з радістю говорять про своє спасіння у Христі, водночас не виконуючи умов, на яких це спасіння обіцяне. Його духовний стан був схожий на стан Валаама, коли той молився: “Хай душа моя вмре смертю праведних, і кінець мій хай буде такий, як його!” (Чисел 23:10). Фарисей не думав про свою придатність для Неба, натомість чим він насолоджуватиметься на Небі. Його репліка мала на меті відволікти увагу гостей бенкету від їхніх практичних обов'язків і теперішнього життя та спрямувати думки до віддалених часів воскресіння праведних. НУХ 150.2
Христос читав серце цього лицеміра; спрямувавши погляд на нього, Він відкрив перед зібраними зміст і цінність їхніх теперішніх переваг. Він показав: щоб розділити благословення майбутнього, вони мають уже тепер виконати певну справу. НУХ 151.1
“Один чоловік, — сказав Господь, — справляв велику гостину і запросив багатьох”. Коли ж настав час бенкету, господар послав свого раба вдруге покликати запрошених: “Ідіть, бо вже [все] готове!” Однак усі виявили дивну байдужість. “І враз усі почали відмовлятися. Перший сказав йому: Поле купив я, потрібно мені піти й побачити його; благаю тебе, вважай мене за виправданого. А другий сказав: Купив я п'ять пар волів і йду випробувати їх; благаю тебе, вважай мене за виправданого. Ще один сказав: Я одружився і через те не можу прийти”. НУХ 151.2
Жодне із цих виправдань не було пов'язане з дійсною необхідністю. Чоловік, котрому “потрібно… піти й побачити” своє поле, вже придбав його. Він поспішає піти й оглянути поле, бо його інтерес поглинутий цим придбанням. Воли також уже куплені. Випробовуючи їх, покупець хотів лише задовольнити свою цікавість. І третє виправдання також не мало поважної підстави. Той факт, що запрошений одружився, не був перешкодою для його присутності на бенкеті. Його дружина також була б там гостинно прийнята. Проте він мав власні плани щодо приємного проведення часу і вони видавалися йому більш привабливими за бенкет, на який обіцяв прийти. Він навчився знаходити задоволення в іншому товаристві, а не в спілкуванні з господарем гостини. Відмовляючись від запрошення, він не попросив вибачення і не виявив навіть позірної ввічливості. Слова “не можу прийти” лише приховували правду: “Мені це байдуже”. НУХ 151.3
Усі ці виправдання виявляють: розум запрошених був цілковито поглинутий іншими інтересами. Запрошення, котре вони пообіцяли прийняти, згодом було відхилене, і щирий друг залишився ображений їхньою байдужістю. НУХ 151.4
Велика гостина в притчі Христа символізує запропоновані Євангелієм благословення. Страва на бенкеті — ніщо інше, як Сам Христос. Він — Хліб, що сходить з небес; від Нього течуть потоки спасіння. Господні вісники проголосили євреям прихід Спасителя: вони вказали на Христа як Агнця Божого, “що на Себе бере гріх світу!” (Івана 1:29). На приготовленому бенкеті Бог запропонував їм найвеличніший дар, який тільки може дати Небо, — незмірний дар. Божа любов влаштувала цей дорогий бенкет і забезпечила невичерпні запаси. “Якщо хто буде їсти цей хліб, — сказав Христос, — житиме вічно” (Івана 6:51). НУХ 152.1
Проте для того щоби прийняти запрошення на євангельську гостину, люди мають підпорядкувати свої світські інтереси одній меті — прийняттю Христа і Його праведності. Бог дав людині все і просить її поставити служіння Йому понад усі земні егоїстичні інтереси. Він не може прийняти роздвоєного серця. Серце, захоплене земними уподобаннями, не може бути віддане Богові. НУХ 152.2
Цей урок актуальний для всіх часів. Ми маємо йти слідом за Агнцем Божим, куди б Він не пішов. Нам потрібно обрати Його керівництво, спілкування з Ним необхідно цінувати вище за спілкування із земними друзями. Христос говорить: “Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене, і хто любить сина або дочку більше за Мене, той недостойний Мене” (Матв.10:37). НУХ 152.3
Ламаючи свій щоденний хліб, за сімейним столом багато хто за днів Христа повторювали слова: “Блаженний той, хто їстиме хліб у Божому Царстві!” Проте Христос показав, як важко знайти гостей для цього столу, приготованого за безмежно велику ціну. Його слухачі знали, що злегковажили запрошенням милості. Вони цілковито були поглинуті власними земними маєтками, багатством і задоволеннями. Усі одностайно відмовлялися прийняти запрошення. НУХ 152.4
Те саме спостерігається і сьогодні. Виправдання запрошених на бенкет знову і знову повторюються як відмова від євангельського запрошення. Люди заявляють, що не можуть ризикувати своїми світськими планами, приділяючи увагу настановам Євангелія. Вони вважають свої дочасні інтереси важливішими за цінності вічності. Отримані від Бога ті благословення стали для них бар'єром, розділивши їхні душі з Творцем та Викупителем. Вони не бажають, аби хтось перешкоджав їхнім світським намірам, тому заявляють вісникові милості: “Тепер досить, іди, а відповідного часу я покличу тебе!” (Дії 24:25). Інші посилаються на труднощі, котрі можуть виникнути в їхніх суспільних зв'язках, якщо вони відгукнуться на Божий заклик. Ці люди кажуть, що не можуть дозволити собі порушити гармонію родинних та дружніх взаємовідносин. Таким чином вони стають дійовими особами, зображеними в цій притчі. Господар гостини вважає їхні слабкі виправдання проявом зневаги до Свого запрошення. НУХ 153.1
Людина, що сказала: “Я одружився і через те не можу прийти”, — представляє численний клас людей. Як багато таких, що дозволяють своїм дружинам або чоловікам заважати їм іти на заклик Бога!.. Чоловік говорить: “Я не можу жити згідно з моїми переконаннями, поки моя дружина налаштована проти цього. Її вплив буде надзвичайно великою перешкодою для мене”. Дружина чує заклик благодаті: “Ідіть, бо вже все готове!” і говорить: “Благаю тебе, вважай мене за виправдану. Мій чоловік відмовляється від запрошення милості. Він говорить, що в цьому йому перешкоджає робота. Я маю бути в згоді з чоловіком і тому не можу прийти”. Дитячі серця зворушені вісткою. Діти бажають прийти. Але вони люблять своїх батька й матір, а оскільки ті не звертають особливої уваги на заклик Євангелія, діти думають, що і їм не обов'язково приходити. Тому вони також кажуть: “Вважай мене за виправданого”. НУХ 153.2
Усі ці люди відмовляються від запрошення Спасителя, тому що бояться розділення в сім'ї. Вони вважають, що, відмовляючись від служіння Богові, забезпечать мир і достаток своїй родині, однак вони помиляються. Хто сіє егоїзм, той і пожне егоїзм. Відкидаючи любов Христа, вони відкидають те єдине, що тільки й може очистити і зміцнити людську любов. Вони втратять не тільки Небо, але й справжнє задоволення від того, заради чого пожертвували Небом. НУХ 153.3
Згідно з притчею господар гостини довідався, як поставилися до його запрошення, і, “розгнівавшись, сказав своєму рабові: Мерщій виходь на площі та вулиці міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кривих!” НУХ 154.1
Господар відвернувся від тих, котрі знехтували його щедрістю, і запросив такий клас людей, які не були пересичені, не мали будинків та земель. Він покликав бідних, голодних, котрі гідно оцінили б його щедрість. “Митники й розпусниці, — сказав Христос, — випереджають вас до Царства Божого” (Матв.21:31). Якими б жалюгідними не були представники людського роду, від котрих із презирством відвертаються інші, вони ніколи не будуть настільки жалюгідними і пропащими, щоби залишатися позбавленими уваги й любові Бога. Христос палко бажає, щоб обтяжені, знеможені, пригнічені люди прийшли до Нього. Він бажає дати їм світло, радість і мир, яких неможливо знайти ніде. Найбезнадійніші грішники викликають в Нього щире співчуття і глибоку любов. Святий Дух, посланий Христом, ніжно впливає на їхні серця, аби навернути їх до Спасителя. НУХ 154.2
Слуга, що привів убогих та сліпих, доповів господареві: “Пане, сталося так, як наказав ти, і ще є місця. Сказав пан рабові: Вийди на шляхи, на загороди і змушуй увійти, щоб наповнився мій дім”. Тут Христос вказує на роботу благові- ствування за межами юдаїзму, на широких дорогах і стежках цього світу. НУХ 154.3
Підкоряючись цьому повелінню, Павло і Варнава проголосили юдеям: “Треба було в першу чергу вам проповідувати Боже Слово, але, оскільки ви відкинули його і самі себе робите недостойними вічного життя, то ми звертаємося до язичників. Бо так заповів нам Господь: Поставив Я Тебе як світло язичникам, щоб ти був для спасіння аж до краю землі! Чуючи це, язичники раділи і прославляли Господнє Слово; і повірили ті, що були призначені для вічного життя” (Дії 13:46—48). НУХ 154.4
Євангельська вістка, проповідувана учнями Христа, повідомляла про Його Перший прихід у світ. Вона несла людям Добру Новину про спасіння через віру в Ісуса. Вона також указувала на Його Другий прихід у славі для викуплення Його народу, даруючи людям надію через віру і послух стати спільниками спадщини святих у світлі. Ця вістка дарована людям і сьогодні, і в наш час вона пов'язана з проголошенням скорого Другого приходу Христа. Ознаки Його Приходу, про які Він Сам попереджав, уже збулися; досліджуючи Слово Боже, ми можемо знати, що Господь біля дверей. НУХ 155.1
Іван у книзі Об'явлення провіщає проголошення євангельської вістки безпосередньо перед Другим приходом Христа. Він бачить ангела, що летить “серед неба” з вічним Євангелієм у руках, аби звіщати її жителям Землі, — “усякому народові, поколінню, племені і народності, — проголошуючи гучним голосом: Побійтеся Бога й віддайте Йому славу, бо прийшла година Його суду!” (Об'явл.14:6—7). НУХ 155.2
Пророцтво повідомляє: після цього попередження про суд та пов'язаних з ним вістей відбувається Прихід Сина Людського на хмарах небесних. Проголошення суду — це повідомлення про скорий Другий прихід Христа. І це проголошення назване вічним Євангелієм. Таким чином, проповідь про Другий прихід Христа та попередження про Його близькість — суттєва частина євангельської вісті. НУХ 155.3
Біблія говорить, що в останні дні люди будуть захоплені світськими інтересами, задоволеннями та гонитвою за грошима. Вони будуть сліпими щодо вічних цінностей. Христос говорить: “Бо так, як було за днів Ноя, таким буде прихід Сина Людського. Бо так, як у ті дні перед потопом їли й пили, одружувалися і виходили заміж — аж до того дня, як Ной увійшов у ковчег, і ніхто не знав; аж ось прийшов потоп і забрав усіх, — таким буде і прихід Сина Людського” (Матв.24:37—39) НУХ 155.4
Це відбувається сьогодні. Люди женуться за прибутками, потурають егоїстичним нахилам так, ніби не існує ні Бога, ні неба, ні майбутнього. За днів Ноя людям було дано застереження про потоп, аби спонукати їх усвідомити власну гріховність та закликати їх до покаяння. Так і вістка про скорий Прихід Христа має на меті збудити людей від їхнього захоплення світ ською марнотою. Вона покликана пробудити їх до розуміння вічних реалій, щоб вони могли прийняти запрошення на бенкет до Господа. НУХ 156.1
Євангельське запрошення має бути дане усьому світові — “усякому народові, поколінню, племені і народності” (Об'явл.14:6). Остання вістка застереження й милості повинна освітити своєю славою всю землю. Вона має охопити всі класи людей — багатих і бідних, шляхетних і простих. “Вийди на шляхи, на загороди, — говорить Христос, — і змушуй увійти, щоб наповнився Мій дім!” НУХ 156.2
Світ гине через нестачу Євангелія. Він терпить голод Слова Божого. Мало хто проповідує Слово, не змішане з людськими традиціями. Хоч люди і мають Біблію у своїх руках, проте не одержують тих благословень, які Бог помістив для них у цій Книзі. Господь закликає Своїх слуг нести Його вістку людям. Слово вічного життя необхідно донести до тих, що гинуть у гріхах. НУХ 156.3
Спонукуючи йти на шляхи й загороди, Христос ставить це завдання перед усіма, кого закликає служити в Його ім'я. Увесь світ — поле для діяльності служителів Христа. Їхня громада — уся людська сім'я. Господь бажає, щоб Його слово благодаті було донесене до кожної душі. НУХ 156.4
Значною мірою це служіння має бути здійснене завдяки особистій праці. Таким був метод Христа. Він Сам звершував Свою роботу переважно в особистому спілкуванні з людьми. Він завжди з повагою ставився до аудиторії, навіть якщо вона складалася лише з однієї душі. Часто через одну таку душу вістка поширювалася до тисяч людей. НУХ 156.5
Нам не слід чекати, поки люди прийдуть до нас, ми самі повинні шукати їх там, де вони перебувають. Коли Слово проповідується з кафедри, тоді робота тільки починається. Є маси людей, які ніколи не почують Євангеліє, якщо їм його не принести. НУХ 157.1
Спочатку запрошення на бенкет було дане юдейському народові, покликаному стати вчителем та лідером людства. Цей народ тримав у своїх руках пророчі сувої, що провіщали Перший прихід Христа; йому було доручене символічне служіння, котре вказувало на майбутню місію Спасителя. Якби священики і народ прислухалися до цього заклику, вони об'єдналися б із вісниками Христа в розповсюдженні євангельського запрошення світові. Їм була довірена Істина, щоб вони поділилися нею з іншими. Коли юдеї відкинули заклик, він був звернений до вбогих, калік, сліпих і кривих. Митники та грішники прийняли це запрошення. Коли євангельський заклик лунає до язичників, має діяти той самий принцип роботи. Спочатку вістка повинна пролунати “на шляхах” — тобто адресуватися людям, які відіграють активну роль у суспільстві, учителям, лідерам народу. НУХ 157.2
Нехай Господні посланці пам'ятають про це. Пастирі отари, призначені Богом учителі, повинні звернути особливу увагу на цю вказівку. Представників вищих класів суспільства можна придбати для Христа ніжною любов'ю та братерською повагою. Працівники сфери бізнесу, високопоставлені особи, люди з великими творчими здібностями і даром наукового дослідження, люди талановиті, учителі Євангелія, чий розум ще не був привернутий до особливих істин для теперішнього часу, — усі вони першими повинні почути заклик. Їм неодмінно має бути дане запрошення. НУХ 157.3
Таку ж роботу необхідно виконати і для багатих. їх потрібно пробудити до усвідомлення відповідальності за довірені їм Небом дари. Їм слід нагадати, що вони повинні будуть дати звіт Тому, Хто судитиме живих і мертвих. Багата людина має потребу у вашій праці, здійснюваній з любов'ю і страхом Божим. Надто часто вона покладається на свої багатства, не усвідомлюючи загрозливої небезпеки, що їй загрожує. Її розум необхідно привернути до неминущих цінностей. Така людина має потребу в тому, щоб визнати авторитет справжньої Доброти, що закликає: “Прийдіть до Мене, всі втомлені та обтяжені, — і Я заспокою вас! Візьміть Моє ярмо на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і покірний серцем, — і знайдете спокій своїм душам. Бо Моє ярмо любе і Мій тягар легкий” (Матв.11:28—30). НУХ 157.4
До осіб, що займають високе становище у світі завдяки своїй освіті, багатству чи званню, рідко звертаються особисто з питання потреб їхньої душі. Багато християнських служителів не наважуються підійти ближче до цього класу людей. Але так не повинно бути. Якби людина тонула, ми б не стояли осторонь, байдуже спостерігаючи, як вона гине, тільки тому, що це адвокат, комерсант чи суддя. Якби ми побачили людей, що мчать до прірви, ми, не вагаючись, зупинили б їх, незалежно від їхнього становища чи звання. Так само ми не повинні вагатися попередити людей про небезпеку для їхніх душ. НУХ 158.1
Жодною людиною не можна нехтувати через її позірну відданість світським справам. Багато з високопоставлених людей, засмучені душею і втомлені марнотою. Вони прагнуть миру, котрого не мають. У найвищих сферах суспільства є люди, голодні та спраглі спасіння. їм можна було б допомогти, якби Господні працівники наблизилися до них особисто, виявляючи гарні манери й ніжну любов Христа. НУХ 158.2
Успіх благовіствування не залежить від високовчених промов, красномовних свідчень чи глибоких аргументів. Він залежить від простоти вістки та її доступності для душ, котрі прагнуть хліба життя. “Що мені робити, щоб спастися?” — ось у чому полягає потреба душі. НУХ 158.3
Євангеліє може досягти тисяч сердець найбільш простим, доступним способом. Люди високого інтелекту, яких вважають найбільш обдарованими у світі, часто бувають зворушені простими словами того, хто любить Бога і може розповідати про цю любов так природно, як світська людина розповідає про найбільш цікаві для неї речі. НУХ 158.4
Часто ретельно підготовлені, завчені слова мають лише незначний вплив. Але правдиві, щирі вислови сина чи дочки Бога, сказані з природною простотою, мають силу відчиняти двері сердець, які довгий час залишалися закритими для Христа і Його любові. НУХ 159.1
Нехай працівник Христа пам'ятає, що в роботі він має використовувати не власну силу. Нехай він міцно тримається за Божий престол з вірою в Його спасенну силу. Нехай бореться з Богом у молитві, а потім працює, використовуючи всі даровані Богом здібності. Святий Дух буде його діючою силою. Небесні ангели, ці служебні духи, завжди будуть поруч з ним, аби впливати на людські серця. НУХ 159.2
Якби вожді й учителі в Єрусалимі прийняли принесену Христом Істину, яким місіонерським центром стало б їхнє місто! Тоді Ізраїль — відступник тоді навернувся б. Для Господа була б зібрана численна армія. Як швидко вони змогли б донести Євангеліє до всіх частин світу! Так і тепер: якби люди впливові та здібні до плідної діяльності були придбані для Христа, яка б робота була здійснена через них, аби підняти упалих, зібрати відкинутих і далеко поширити вістку спасіння. Запрошення було б швидко розповсюджене, і гості зібралися б за Господнім столом. НУХ 159.3
Але ми не повинні думати лише про великих та обдарованих людей, нехтуючи бідними класами. Христос велить Своїм вісникам виходити також на стежки й загороди до бідних і понижених на землі. У дворах та провулках великих міст, на сільських стежках є сім'ї й окремі люди — можливо, чужинці в далекій країні, — котрі не мають спілкування в церковній громаді і котрі у своїй самотності вважають себе забутими Богом. Вони не знають, що їм робити, аби спастися. Багато з них потопають у гріхах. Багато хто в біді. Вони пригнічені стражданням, нуждою, зневір'ям, розчаруванням. Різноманітні хвороби уражають цих людей як фізично, так і духовно. Вони прагнуть знайти втіху у своєму горі, і сатана спокутує їх шукати її в пристрастях і задоволеннях, що призводять до руйнації та смерті. Він пропонує їм содомські яблука, котрі перетворяться на попіл на їхніх устах. Вони витрачають свої гроші на те, що не хліб, і свою працю на те, що не насичує. НУХ 159.4
У цих страждальцях ми повинні бачити тих, кого прийшов спасти Христос. До них звернене Його запрошення: “О, всі спрагнені, — йдіть до води, й ви, що не маєте срібла, — ідіть, купіть живности — й їжте! І йдіть, без срібла купіть живности, і без платні вина й молока!… Послухайте пильно Мене, й споживайте добро, — і нехай розкошує у наситі ваша душа! Нахиліть своє вухо, й до Мене прийдіть, послухайте, й житиме ваша душа!” (Ісаї 55:1—3). НУХ 160.1
Бог дав особливе повеління, щоб ми уважно і співчутливо ставилися до чужинців, відкинутих, убогих душ, чиї моральні сили виснажені. Багато з тих, котрі видаються зовсім байдужими до релігійних питань, у глибині свого серця прагнуть спокою й миру. Хоч вони, можливо, потонули в глибинах гріха, для них ще залишається надія на спасіння. НУХ 160.2
Слуги Христа мають наслідувати Його приклад. Ідучи від одного місця до іншого, Він потішав страдників та зціляв хворих. А потім відкривав їм великі істини Свого Царства. Цю ж працю повинні виконувати і Його послідовники. Якщо ви полегшите страждання тіла людини, то знайдете можливість послужити і потребам її душі. Ви зможете вказати на розп'ятого Спасителя і розповісти про любов великого Лікаря — єдиного, хто має силу зціляти. НУХ 160.3
Скажіть нещасним, розчарованим, заблудним, що вони не повинні впадати у відчай. Хоч вони заблукали і не сформували правильного характеру, Бог з радістю перетворить їх і подарує Своє спасіння. Він відчуває задоволення, коли бере безнадійний матеріал, над котрим уже попрацював сатана, і робить його об'єктом Своєї благодаті. Він радий звільнити їх від гніву, який має впасти на непокірних. Скажіть їм, що кожна душа може бути зцілена й очищена. Для них є місце за Господнім столом. Він чекає, щоб гостинно зустріти їх. НУХ 160.4
Ті, хто виходить на стежки і загороди, знайдуть дуже різних людей, котрі потребують їхньої допомоги. Є такі, що живуть згідно з одержаним світлом і в міру своїх знань прагнуть якнайкраще служити Богові. Але вони усвідомлюють, що для них і для оточуючих має бути здійснена велика робота. Вони прагнуть більшого знання про Бога, проте усвідомлюють, що побачили лише перші спалахи більшого світла. Зі сльозами на очах вони благають Бога послати їм благословення, котрі вірою бачать удалині. Багато таких душ повинні бути знайдені серед зла й нечестя великих міст. Багато з них живуть у дуже скромних умовах і тому залишаються непомітними для світу. Є багато людей, про яких церкви та служителі не знають нічого. Але вони — Господні свідки серед понижених, бідних людей. На їхньому шляху було небагато світла і мало можливостей одержати християнське виховання, однак серед наготи, голоду й холоду вони прагнуть служити іншим. Нехай управителі різноманітної Божої благодаті шукають цих душ, відвідують їхні оселі і з допомогою Святого Духа служать їхнім потребам. Вивчайте з ними Біблію і моліться разом з ними з простотою, натхненною Святим Духом. Христос дасть Своїм слугам вістку, яка стане хлібом небесним для душі. Дорогоцінне благословення буде передаватися від серця до серця, від сім'ї до сім'ї. НУХ 160.5
Дане у притчі повеління — “змушуй увійти” — часто тлумачилося невірно. Його розглядали як наказ примушувати людей прийняти Євангеліє. Проте воно швидше вказує на невідкладність запрошення та його переконуючої дії. Євангеліє ніколи не використовує силу в наверненні людей до Христа. Воно закликає: “О, всі спрагнені, — ідіть до води” (Ісаї 55:1). “А Дух і наречена кажуть: Прийди!… і хто хоче, хай візьме воду життя даром” (Об'явл.22:17). Сила любові та благодаті Бога спонукує нас прийти. НУХ 161.1
Спаситель говорить: “Ось Я стою під дверима і стукаю. Якщо хто почує Мій голос і відчинить двері, то Я ввійду до нього і буду вечеряти з ним і він зі Мною” (Об'явл.3:20). Він не відступає, зустрічаючи презирство та погрози, натомість постійно шукає заблудних, кажучи: “Як тебе Я віддам?” (Осії 11:8). Хоч уперте серце відкидає Його любов, Він продовжує благати ще більш наполегливо: “Ось Я стою під дверима і стукаю”. Переможна сила Його любові спонукує душі прийти до Нього. І вони відповідають Христу: “Чинить великим мене Твоя поміч” (Псал.17:36). НУХ 161.2
Христос наділить Своїх вісників тією ж невтомною любов'ю, котру виявляє Сам у пошуку загублених. Недостатньо просто сказати: “Прийдіть”. Деякі люди чують цей заклик, однак їхній слух надто притупився, щоб збагнути його значення. Їхні очі надто засліплені, щоб побачити щось цінне в запропонованому їм багатстві. Багато з них усвідомлюють міру своєї деградації. Вони кажуть: Я не гідний вашої допомоги, облиште мене. Але слуги Христа не повинні відступати. Підтримайте розчарованих і безпорадних ніжною, співчутливою любов'ю. Поділіться з ними своєю мужністю, своєю надією, своєю силою. Нехай ваша доброта змусить їх прийти. “Тож будьте милосердні до тих, що вагаються! Інших спасайте, вириваючи з вогню, а ще до інших будьте милосердні зі страхом” (Юди 22, 23). НУХ 162.1
Якщо Божі слуги будуть ходити з Ним у вірі, Він надасть сили їхній вісті. Вони будуть здатні так виявити Його любов і так попередити про небезпеку відмови від Божої благодаті, що люди будуть переконані в необхідності прийняти Євангеліє. Христос здійснить дивовижні чудеса, якщо тільки люди виконають свою, призначену їм Богом частину роботи. У наші дні в людських серцях можуть бути здійснені найвеличніші перетворення, які будь-коли були здійснені в минулих поколіннях. Джон Буньян був викуплений із богохульства та гулянок, Джон Ньютон — з работоргівлі, щоб звіщати про розп'ятого Спасителя. Подібні буньяни та ньютони можуть бути викуплені і серед сучасних людей. За допомогою людських зусиль, об'єднаних з небесними, навернеться багато бідних, відкинутих людей, котрі, у свою чергу, прагнутимуть відтворити Божий образ в інших. Є чимало таких, котрі у своєму житті мали дуже мізерні можливості, ходили хибними шляхами, бо не знали кращого шляху, однак і до них дійдуть промені світла. Як слово Христа прийшло до Закхея: “Сьогодні потрібно Мені бути у твоєму домі!” (Луки 19:5), — так слово прийде і до них. Тоді виявиться, що ті, котрі вважалися зачерствілими грішниками, мають по-дитячому ніжні серця, бо Христос зволив помітити їх. Багато хто вийде з жахливої омани, залишивши гріх, та займе місце інших, які мали чудові можливості та переваги, але не оцінили їх належним чином. Вони будуть вважатися вибраними Божими, покликаними; інколи Христос прийме Своє Царство, вони стоятимуть біля Його престолу. НУХ 162.2
Але “пильнуйте, аби не відректися Того, Хто говорить” (Євр.12:25). Ісус сказав: “Жодний з тих раніше запрошених мужів не скуштує Моєї вечері”. Вони відмовилися від запрошення, і ніхто не буде запрошений знову. Відкидаючи Христа, юдеї зробили запеклими свої серця і віддали себе у владу сатани, тому стали неспроможними прийняти Його благодать. Те саме відбувається і сьогодні. Якщо Божа любов не оцінюється належним чином і не стає незмінним принципом, що пом'якшує й упокорює душу, то ми загинемо назавжди. Господь не може виявити до нас ще більшої любові, ніж Він це вже зробив. Якщо любов Ісуса не впокорює наше серце, тоді для нас не залишається жодних інших засобів спасіння. НУХ 163.1
Щоразу відмовляючись прислухатися до вістки милосердя, ви утверджуєтеся в невір'ї. Щоразу відмовляючись відчинити двері свого серця Христові, ви все більше втрачаєте бажання слухати Його голос. Ви зменшуєте свій шанс відгукнутися на останній заклик благодаті. Нехай про вас не буде написано, як про стародавній Ізраїль: “Прилучивсь до бовванів Єфрем, — покинь ти його!” (Осії 4:17). Нехай не заплаче над вами Христос, як Він плакав над Єрусалимом, говорячи: “Скільки разів хотів Я зібрати твоїх дітей, як квочка збирає своїх курчат під крила, — та ви не захотіли! Тому залишається вам дім ваш порожнім” (Луки 13:34—35). НУХ 163.2
Ми живемо в той час, коли для людських дітей лунає остання вістка благодаті, останнє запрошення. Повеління: “Вийди на шляхи, на загороди” дуже скоро остаточно виконається. Запрошення Христа буде дане кожній душі. Вісники говорять: “Ідіть, бо вже все готове!” Небесні ангели продовжують співпрацювати з людьми. Святий Дух використовує увесь Свій вплив, аби переконати вас прийти. Христос спостерігає за найменшою ознакою того, що залізні засуви вже починають рухатися і двері вашого серця відчиняться для Нього. Ангели чекають, щоби понести на Небо вістку про те, що знайдений ще один загублений грішник. Небесні сонми готові торкнутися струн на своїх арфах і заспівати пісню радості про ще одну душу, що прийняла запрошення на євангельську гостину. НУХ 163.3